Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Німецько-фашистський окупаційний режим (1941 - 1944 рр.) на території генеральної області "Київ" (Київська та Полтавська області) 2005 года.
Источник: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / В.М. Удовик; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — 16 с. — укp.
Аннотация: Вперше в українській історіографії досліджено проблему становища центральноукраїнських земель (Київського та Полтавського регіонів) у період нацистської окупації 1941 - 1944 рр. На підставі аналізу матеріалів періодики, архівних документів, мемуарів та інших джерел встановлено особливості соціально-економічної та культурної політики окупаційної влади на території генеральної області "Київ". До наукового обігу введено значну кількість архівних матеріалів, які мають велике значення як історичні джерела. Уточнено масові втрати населення деяких міст України. Встановлено роль української допоміжної адміністрації у проведенні окупаційної політики. Охарактеризовано соціально-економічне становище різних категорій населення за даних умов. Виявлено загальний занепад народного господарства, показано спроби його відбудови. З'ясовано, що ставлення окупаційної влади до різних соціальних категорій населення (селян, робітників, військовополонених та інтелігенції) залежало від їх кількості та прикладного значення результатів праці. Здійснено комплексний аналіз розвитку культури за нових умов. Відзначено, що сподіваючись на звільнення України від більшовизму українські національні сили з початком окупації активно відроджували народні культурні традиції. Висвітлено діяльність освітніх установ і закладів культури (театрів, кінотеатрів, музеїв, бібліотек) на окупованій території. Показано внесок української інтелігенції у відродження культурних традицій у перший період окупації.

Текст работы:

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА




УДОВИК ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ




УДК 94 (477.41+477.53)”1941/1944”




НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ (19411944 рр.) НА ТЕРИТОРІЇ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ОБЛАСТІ „КИЇВ”

(Київська та Полтавська області)




Спеціальність 07.00.01 історія України




АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук








Київ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Король Віктор Юхимович,

професор кафедри новітньої історії України

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка


Офіційні опоненти:  доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Кучер Володимир Іванович,

головний науковий співробітник

відділу етноісторичних досліджень

Інституту політичних та етнонаціональних досліджень

НАН України


кандидат історичних наук, професор

Мінгазутдінов Олександр Федорович,

професор кафедри історії для гуманітарних факультетів

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка


Провідна установа: Інститут історії України НАН України


Захист відбудеться “19” грудня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).


З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).



Автореферат розіслано “9” листопада 2005 року.



Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент                                                        О. Г. Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації 236 стор. (основний зміст викладено на 202 стор.; список використаних джерел та літератури 23 стор., 283 позиції; 11 стор. додатків).

Актуальність теми дослідження. Проблеми Другої світової та Великої Вітчизняної воєн багато років перебувають у центрі уваги історичної науки. Особливий інтерес до їхнього висвітлення виникає у наукової громадськості в рік святкування шістдесятиріччя Перемоги над німецькими загарбниками. У звязку з цим постає проблема обєктивного аналізу соціальних, економічних, військових аспектів історії Великої Вітчизняної війни та участі в ній України.

Однією із складних і маловивчених сторінок історії зазначеного періоду, яка вимагає неупередженого аналізу та всебічного вивчення, є німецько-фашистський окупаційний режим в Україні, соціально-економічна та культурна політика нацистської влади щодо українського народу.

На сьогодні не існує комплексного історичного дослідження, у якому різнобічно розглядався б нацистський окупаційний режим на території України з різних аспектів. Головна увага вітчизняної історичної науки зосереджувалася на питаннях партизанського руху та інших форм активного чи пасивного опору. Не висвітлена повною мірою трагічна доля радянських військовополонених, яких уважали за зрадників присяги, національної інтелігенції, яка двічі постраждала від німців та після звільнення від радянських каральних органів за спробу влаштування національного життя в Україні. Частиною науковців проводилося вивчення регіональної специфіки нацистської політики, зокрема в генерал-губернаторстві, на території зони військового управління, але центральноукраїнські землі не ставали обєктом дослідження.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної теми „Історія формування і розвитку української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ04601), яка внесена до тематичного плану, що розробляється Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.

Обєктом дослідження є окупаційна соціальна, економічна й культурна політика німецької адміністрації та діяльність місцевого населення під час Великої Вітчизняної війни на території Київської та Полтавської областей.

Предметом дослідження виступає система заходів німецької влади з підкорення окупованої української території та діяльність українського допоміжного самоуправління щодо українського населення.

Мета роботи полягає в проведенні комплексного аналізу соціально-економічного становища населення України, структури та діяльності окупаційної влади в 19411944 рр. на матеріалах Київської та Полтавської областей.

Поставленою метою обумовлено такі основні наукові завдання:

- проаналізувати стан і ступінь дослідження обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- висвітлити структуру німецької окупаційної влади та української допоміжної адміністрації;

- зясувати роль української адміністрації у проведенні соціальної політики на окупованій території;

- дослідити економіку регіону, стан її основних сфер: сільське господарство, промисловість, торгівля;

- висвітлити становище культури на окупованих землях, її пожвавлення та занепад.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період липень 1941 березень 1944 років. Нижня межа дисертаційної теми обумовлена початком захоплення німецькими військами досліджуваного регіону, верхня його повним звільненням радянськими військами.

Географічні рамки роботи обмежуються Київською (на 1941 рік) та Полтавською областями, під якими в дисертаційному дослідженні розуміється окупована територія адміністративно-територіальної одиниці генеральної області „Київ”.

Методологічною основою дисертації є універсальні принципи історичного дослідження: історизм, наукова обєктивність, комплексність та системність, які уможливлюють вивчення складних суспільних явищ, подій в їхній динаміці. В процесі роботи було використано предметно-хронологічний, структурно-системний, порівняльно-системний та порівняльно-історичний методи комплексного аналізу подій, явищ, процесів.

Наукова новизна роботи полягає в постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та обєктивного висвітлення в історичній науці. Вперше в українській історіографії досліджено проблему становища центральноукраїнських земель (через призму Київського та Полтавського регіонів) у період нацистської окупації 19411944 рр.

На основі матеріалів періодики, архівних документів, мемуарів та великої кількості різної літератури обґрунтовано низку нових положень у вивченні соціально-економічної та культурної політики окупаційної влади щодо українського населення. До наукового обігу введено велику кількість архівних матеріалів, які мають велике джерелознавче значення. Зясовано, що в цілому народне господарство було в занепаді, хоч робилися спроби його відбудувати; ставлення окупаційної влади до різних соціальних категорій населення (селян, робітників, військовополонених та інтелігенції) залежало від їхньої кількості та прикладного значення результатів праці. Уточнено масові втрати населення деяких міст України. У роботі поглиблено досліджено стан освіти на окупованій території, внесок української інтелігенції у відродження традицій культури в перший період окупації. Зроблено комплексний аналіз становища культури в нових умовах.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані в науково-дослідній та музейній роботі, в розробці методичних посібників, монографій, статей, спецкурсів і лекцій у вищих школах з історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, з історії Київської та Полтавської областей за означений період. Дисертаційне дослідження також може стати допоміжним матеріалом у розробці таких тем, як стан народного господарства та розвиток культури й освіти на окупованій німецькими військами території України, історія міста Києва в роки Великої Вітчизняної війни.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та певні висновки роботи викладені в доповідях і повідомленнях на конференціях: “Україна у Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах” (Кривий Ріг, 2002), “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: Проблеми, досягнення та перспективи розвитку” (Київ, 2003), “Битва за Дніпро і визволення Києва” (Київ, 2003), міжвузівському семінарі “Велика Вітчизняна війна і її бачення через роки” (Бердянськ, 2004), ”60-річчя визволення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни” (Київ, 2004). Основні результати дисертаційного дослідження розкриті в чотирьох наукових публікаціях загальним обсягом 2 друк. арк.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” характеризується стан наукової розробки проблеми та аналізується джерельна база дослідження.

Історіографію Великої Вітчизняної війни та окупаційного режиму як її складової умовно поділяють на три періоди: 1) воєнні роки друга половина 50-х рр.; 2) 60 80-ті рр.; 3) 90-ті рр. до сьогодення.

Публікації воєнних років мали описово-фактографічний, агітаційний та відверто пропагандистський характер. У повоєнні роки зявляються дослідження, базовані на архівних джерелах, щодо масових знищень мирного населення та військовополонених, депортації робочої сили з України до Німеччини та ін. Такими є праці Т. Лефтерової „Вигнання радянських громадян в неволю до фашистської Німеччини (19421943 рр.)”, А. Буцика „Документи про окупаційний режим на території Київської області” та ін. (проте з політичних міркувань вони не були опубліковані). Цей же період характеризується появою дисертацій, які розглядали різні аспекти нацистського окупаційного режиму на території Полтавської, Київської та ін. областей.

З другої половини 50-х років почався новий етап у розробці теми Великої Вітчизняної війни. Він характеризується появою низки ґрунтовних колективних воєнно-історичних праць, у яких узагальнено напрацювання по війні, наводиться багато фактичного та статистичного матеріалу стосовно збитків, завданих німцями в період окупації населенню та народному господарству.

У цей період продовжує розроблятися тема окупаційного режиму. Вийшла перша окрема праця з цієї проблеми в радянській історіографії. Різноманітні аспекти встановлення „нового порядку” на окупованих землях, зокрема й регіональна специфіка, досліджувались у працях В. Коваля, С. Лаути, В. Немятого, П. Ємця; соціально-економічні проблеми окупації України в праці М. Загорулька та А. Юденкова, стан культури в працях М. Коваля. У середині 80-х років в Україні вийшло перше окреме дослідження Т. Першиної, присвячене розгляду політики насилля німецької влади в Україні.

Загальною вадою праць радянських істориків є неповнота висвітлення всіх аспектів нацистського окупаційного режиму. Однією з причин такої неповноти можна назвати політичні та ідеологічні міркування, крім того, цілеспрямоване замовчування багатьох фактів, а у звязку з цим заборона доступу до джерел.

Історіографію проблеми збагатили й закордонні історики. З 40-х років почалося дослідження періоду окупації України вченими української діаспори. У 6070-ті роки цю проблематику порушують науковці країн соціалістичного табору та дослідники західних країн.

У період (90-і рр. початок ХХІ ст.) розпаду Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності, сходження з панівних ідеологічних засад Комуністичної партії та інших змін у суспільстві зазнала зміни й історична наука. Історики отримали можливість переглянути багато моментів у дослідженнях історії Другої світової війни, почали досліджувати теми, що раніше взагалі замовчувалися або були недостатньо висвітлені, зокрема такі проблеми: побудова нацистського окупаційного апарату (П. Рекотов), трагедія військовополонених (В. Король), економічна політика окупантів (І. Вєтров), підневільна праця радянських військовополонених та українських селян на користь німецької держави (О. Потильчак), становище інтелігенції (І. Верба), діяльність закладів культури (В. Гайдабура). З нових позицій та на широкій джерельній базі розглядає окупаційну нацистську політику професор В. Косик. Розкол у православному русі на території окупованої України, використання його німець­кою адміністрацією, ставлення українського населення до релігійних течій стали предметом дослідження В. Короля, О. Лисенка, В. Гордієнка.

Регіональний аспект окупаційного режиму на території Центральної України репрезентований у невеликих повідомленнях дослідників, які зявлялися в періодичній пресі. Але ці повідомлення, які залучають до наукового обігу новий фактичний матеріал, більш загальні або висвітлюють лише окремі аспекти проблеми. З 90-х років зявився ряд публікацій, які спиралися на нові архівні джерела, присвячені темі масових розстрілів, зокрема в Бабиному Яру в Києві. Серед сучасних досліджень привертає увагу праця Д. Малакова, яка містить велику кількість унікальних фотодокументів та нових матеріалів з історії Києва.

З початком ХХІ століття вийшли нові фундаментальні праці з історії Великої Вітчизняної війни. У них великий авторський колектив дослідників Великої Вітчизняної війни, серед яких М. Коваль, В. Клоков, В. Король, О. Лисенко, І. Муковський та ін., намагався показати всі сторінки війни, не залишаючи „білих плям”. У той же час у них міститься ряд висновків і положень, особливо про початок війни, окупаційний режим, українську культуру, в яких фігурують застарілі, спростовані часом та новими дослідженнями оцінки.

У закордонній історіографії у 90-ті роки висуваються нові погляди на історію окупації території Радянського Союзу. Серед російських дослідників вирізняються праці Б. Соколова, а в західноєвропейській історіографії до цієї тематики звернулися К. Штрайт та К. Харде.

Таким чином, радянськими, сучасними українськими та зарубіжними дослідниками зроблено вагомий внесок у вивчення історії німецько-фашистської окупації. Разом з тим залишилося багато проблем і чимало лакун, що потребують свого висвітлення. Огляд наукових праць попередників свідчить, що й досі немає дослідження і не опубліковано жодної книги, присвячених комплексному висвітленню питань, повязаних з окупаційним режимом у центральноукраїн­ському регіоні. Проте є праці, в яких учені розглядають лише деякі аспекти окупаційної політики, а при їхній характеристиці обмежуються загальними фразами.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних та друкованих матеріалів, що умовно розподілені на чотири групи.

Перша група, найбільша, складається з масиву архівних документів та матеріалів. Частина з них німецького походження: звіти, донесення німецьких чиновників. Вони зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України це ф. 3206 (Рейхскомісаріат Україна, м. Рівне), ф. 3676 (Штаб імперського керівника Розенберга для окупованих східних областей), ф. КМФ-8 (Колекція мікрофотодокументів німецько-фашистських установ, армійських груп та ін. підрозділів), ф. 4620 (Колекція документів з історії Великої вітчизняної війни). Друга частина документів це звіти керівників радянських партизанських загонів та підпільних груп, агентів НКВС, акти державних комісій з евакуації та комісій з розслідування злочинів німецьких загарбників на окупованій території, що містяться у фондах Центрального державного архіву громадських обєднань України це ф. 1 (Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовиків) України), ф. 57 (Колекція документів з історії Комуністичної партії України), ф. 166 (Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук). До комплексу архівних джерел входять і матеріали фонду 6 (Фонд архівних кримінальних справ на реабілітованих громадян) Державного архіву Служби безпеки України, які містять інформацію, на жаль, мало використану в наукових історичних працях.

Документи українського самоуправління, звіти, таблиці, розпорядження районних, міських управ, які цінні для висвітлення регіональної специфіки окупаційної політики, репрезентовані у фондах Державного архіву Київської області. Це ф. Р-2031 (Управління бургомістра м. Умані), ф. Р-2356 (Київська міська управа), ф. Р-2412 (Музей-архів перехідної доби) та інші фонди районів Київської області. Діяльність судової установи в період окупації розміщена у ф. Р-2302 (Шліхтер ІІ-го району, м. Полтава (19421943рр.)) та ф. Р-2357 (Шліхтер І-го району, м. Полтава (19421943рр.)) Полтавського обласного державного архіву.

Другу групу становлять розпорядження, накази вищих керівників Третього рейху, німецького верховного командування і місцевого українського самоуправління; також звіти айнзацгруп, поліції, що містяться в збірниках документів та матеріалів з історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. Ці збірки за спрямованістю інформації можна розподілити на документи, видані в радянський період та в період незалежності України. На жаль, переважна більшість цитованих документів подається в скороченні, зміст яких урізається разом з цитатами.

Третя група джерел періодичні видання окупаційної влади Київської та Полтавської області: „Дзвін” (Біла Церква), „Васильківські вісті” та ін. Газети, що виходили майже в кожному районному центрі, містять фрагментарну інформацію та офіційні документи німецьких воєнних і цивільних окупаційних органів.

Четверту групу джерел становлять спогади безпосередніх учасників та свідків подій періоду окупації.

Таким чином, історіографічний та джерельний аналіз визначеної проблеми свідчить, що лише окремі її аспекти отримали вузьке, фрагментарне висвітлення. Проблема встановлення та функціонування окупаційної влади, її економічна, культурна політика та структурування соціально-економічних взаємовідносин в системі окупаційного режиму на території Київської та Полтавської областей не стали предметом цілісного обєктивного спеціального дослідження.

У другому розділі “Політика німецької окупаційної влади та місцевої української адміністрацій у сфері соціальних відносин” аналізується структура німецької окупаційної адміністрації та українського самоуправління, їхня соціальна політика стосовно українського населення, політика щодо військовополонених та остарбайтерів на території генеральної області ”Київ”. Остання займала одну з найбільших територій рейхскомісаріату ”Україна”, на якій проживало близько 4,5 млн. осіб (станом на 1 січня 1943 р.).

Після захоплення України військами Німеччини та її союзників було створено величезний карально-адміністративний апарат. Він складався (особливо на нижчому та середньому рівні) переважно з представників місцевого населення та українців, які повернулися з еміграції. Так, у містах та районах генеральної області була створена українська допоміжна адміністрація, яка повинна була забезпечувати виконання німецьких наказів та створити умови для безперебійного постачання німецької армії. З німецьких солдат, військ СС та українських добровольців складався каральний апарат окупаційної адміністрації.

У цьому розділі висвітлюється політика німецької влади із встановлення системи загальної трудової повинності та заходи стосовно набору робочої сили до Німеччини на території генеральної області, результати й перешкоди з боку місцевого населення. Підраховано, що з Київської та Полтавської областей за період окупації було вивезено до Німеччини 432 429 осіб.

В дисертації проаналізовано джерела щодо становища радянських військовополонених у концентраційних таборах, яких було найбільше на терені досліджуваного регіону; ставлення окупантів до полонених у 1941 та 1943 рр., що змінювалося в залежності від напрямку просування радянсько-німецького фронту. Приділена увага допомозі колишнім радянським солдатам з боку пересічного українського населення та громадської організації „Український Червоний Хрест”.

Вперше висвітлено також питання соціальної допомоги українському населенню з боку місцевого самоуправління, зокрема організація безкоштовних закладів харчування для малозабезпечених та дітей, виплата матеріальної допомоги та пенсій інвалідам і людям похилого віку. Зрозуміло, що ця допомога була мізерною, але все ж для частини населення була останньою надією на виживання. Українська адміністрація піклувалася про дитячі будинки, яких лише в Києві нараховувалося 9, та про будинки інвалідів.

На низькому рівні було організоване продовольче забезпечення українського населення, зокрема міського. Німецька влада не тільки не налагодила систему перерозподілу продуктів між містом і селом, а й заважала це робити українцям самостійно. Та все ж українське село, виконуючи непомірні поставки продовольства німецькій армії та рейху, змогло прогодувати не лише себе, а й жителів міст.

Обґрунтовано, що жорстока політика нацистської окупаційної влади стосовно певних національностей (євреїв, циган) та соціальних категорій (військовополонені, радянські державні та партійні діячі), продовольча політика та заходи щодо медичного забезпечення населення призвели до трагічних наслідків окупації. Так, у Київській та Полтавській областях за цей період померло та було знищено 458 135 осіб. Проте ця цифра не остаточна тому, що і понині неможливо точно підрахувати й поіменно встановити всі жертви окупації. На прикладі лише одного м. Кременчука показано, як помилки в підрахунках вплинули на загальну цифру загиблих, що й досі присутня у вітчизняній історіографії.

Отже, соціальна політика німецької окупаційної влади грунтувалася на підкоренні українського населення, знищення його прав та свобод. У той же час українська допоміжна адміністрація, з одного боку, втілювала в життя німецькі накази, а з іншого намагалася їх помякшити.

У третьому розділі “Стан економіки в генеральній області „Київ” досліджуються питання, повязані з економічною політикою окупантів на українській землі: встановлення нового аграрного ладу в сільському господарстві, намагання відбудувати видобувну та переробну промисловість, політика експлуатації природних ресурсів українських земель і місцевого населення.

На період продовження війни на Сході головним завданням економічних заходів нової влади відповідно до розпорядження керівників Третього рейху було забезпечення воєнних дій за рахунок українських людських та матеріальних ресурсів.

У рамках аграрної реформи міністра в справах окупованих східних земель А.Розенберга від 15 лютого 1942 року замість колгоспної системи господарювання на селі встановлювалася громадська. Встановлено, що змінилася лише зовнішня форма організації праці на селі, залишивши зміст її такий, як і при радянській владі. Через брак робочої сили, техніки, пального сільське господарство на окупованій Україні занепадало. Рівень урожайності основних культур упав до рівня початку 30-х років ХХ ст., коли організовувалася колгоспна система. Не допомогло й завезення в Україну невеликої кількості сільськогосподарської техніки та автотранспорту з Європи. Через нестачу продовольства в самій Німеччині та постійні поставки до вермахту німецька окупаційна влада повністю висмоктувала ресурси українського села. Зясовано, що визиск сільськогосподарських продуктів з громадського господарства меншою мірою торкнувся приватних присадибних ділянок. З останніх селяни платили податки, харчувалися та ще й мали змогу вивозити продукти на продаж або обмінюватися з городянами.

Окупаційна влада головну увагу приділяла відродженню видобувної промисловості та виробництву будівельних матеріалів. Пізніше постало питання про функціонування харчової, текстильної промисловості, оскільки було недоцільним возити сировину до рейху й там переробляти. З початку 1942 року на всій території генеральної області “Київ” працювали незруйновані хлібозаводи, млини, маслозаводи, ткацькі фабрики тощо. Весь період окупації безперебійно функціонували київські пивоварні та спиртозаводи по області.

Зясовано, що одним з перших заходів як німецької, так і української адміністрацій була відбудова комунальних підприємств і транспорту. На весну 1942 року була відновлена діяльність міських водоканалів та частини електростанцій, але через брак пального електрострум подавався періодично або лише представникам нової влади. Було відновлено пароплавство на Дніпрі та робота залізничного транспорту. Для того, щоб схилити частину населення на свій бік окупаційна влада дозволила приватне виробництво речей широкого вжитку та діяльність підприємств сфери обслуговування. Кустарне ремесло в перший період окупації набуло значного поширення, але пізніше через нестачу сировини занепало.

Торгівля зосередилася в основному на ринках, де переважав товарообмін, а не грошові відносини. Намагання німецької адміністрації контролювати приватну торгівлю через уведення твердих цін призвело до збільшення спекулятивних цін та торгівлі у дворах. Останнє приносило збагачення представникам певних категорій та рядовим німецьким солдатам, які вимінювали за продукти багато цінних речей. Існувала й кооперативна торгівля. Так, у Києві та області діяло товариство ”Київ-Союз” як правонаступник споживчої кооперації. Але це товариство забезпечувало невелику частину населення, в основному наближену до українського самоуправління.

Отже, нова окупаційна влада, незважаючи на численні спроби, не змогла відбудувати промисловість та збільшити продуктивність сільського господарства. Окремі відбудовані підприємства не змогли забезпечити повною мірою потреби нацистської адміністрації, німецької армії та місцевого населення. Німці перешкоджали вільній торгівлі, а створити контрольований ринок вони не змогли за браком часу та управлінських ресурсів. Утрачені були й виробничі звязки між підприємствами, які виявилися ізольованими один від одного. Отже, українська економіка опинилася в застійному становищі.

У четвертому розділі “Становище в сфері культури” характеризується політика окупаційної влади у сфері освіти та діяльність закладів культури: театрів, кіностудії ”Україна-фільм”, музеїв та бібліотек, як засобів пропаганди нацистів у навязуванні своєї політики та в боротьбі проти більшовизму.

Встановлено, що сподіваючись на звільнення України від більшовизму, українські національні сили з початком окупації заходилися відроджувати українську культуру. Відкривалися українські школи, готувалися до відкриття гімназії, почали працювати вузи. Не вистачало необхідних фахівців та матеріальної бази. Незважаючи на труднощі, вводилося навчання історії України за творами М.Грушевського, М.Аркаса. У Полтаві на базі Краєзнавчого музею організувалися етнографічні курси для вчителів, зусиллями яких було підготовлено та видано ”Український буквар”, ”Читанка” (для 14 кл.) та інші підручники, що не мали ідеологічного забарвлення, а носили більше етнографічний характер. У всіх закладах культури та державних установах було офіційно введено українську мову. Лише в листуванні з окупаційною адміністрацією мова була німецькою.

Пожвавлення українських культурних традицій було порушено розпорядженням рейхскомісара України Е.Коха від 21 січня 1942 р. про закриття шкіл, окрім чотирирічних, та вузів. За цією постановою дозволялося працювати середнім ремісничим училищам та частині вузівських факультетів, які готували необхідних спеціалістів для сільського господарства та медицини. Та попри цю постанову в Київській генеральній області функціонували медичний інститут з трьома факультетами, консерваторія тощо.

Охарактеризовано відновлення та діяльність українського театру, який, хоч і з перервами, пропрацював до звільнення України радянськими військами. Якщо кінотеатри, театри опери та балету відвідували переважно німецькі солдати та офіцери, то драматичні вистави й музичні комедії у більшості українське населення. Театральні трупи були організовані майже в кожному невеликому містечку, вони гастролювали в районах і ставили вистави в місцевих клубах. Репертуар складався переважно з української класики, але також були пєси російських та італійських авторів. В опері ставилися більше німецькі класичні твори, проте не постійно.

Для ведення ідеологічної боротьби проти більшовизму окупанти використовували українські засоби поширення пропаганди. Вперше висвітлено діяльність київської кіностудії, що в цей період мала назву ”Україна-фільм”. Знімалися агітаційні матеріали про “варварську” політику радянської влади щодо української культури та про переваги „нового порядку” для українського населення. Було знято близько 10 документальних фільмів, хоча не всі були доведені до можливості пуску в кінопрокат. На жаль, зразки цих фільмів не збереглись, і ми можемо судити про їхню якість та мистецьку цінність лише зі слів операторів та режисерів.

Українські музеї та бібліотеки в період німецької окупації стали не тільки обєктом пограбування спеціальних груп, посланих німецькими міністерствами, а й перетворились на засоби пропаганди. Наприклад, Київський музей-архів переходової доби створювався з метою демонстрації матеріалів панування більшовицької влади, терору, руйнування та звільнення від неї української землі німецькими ”визволителями”. У відкритих бібліотеках були доступні для населення періодична преса та книги дореволюційного походження. Вся більшовицька література була вилучена та вивезена.

З пропагандистською метою використовувалася періодична преса. У кожному районі та великих містах виходила своя газета. Але редакції складалися з українських журналістів та письменників, які готували в основному матеріал про більшовицький терор. Та все ж преса перебувала під нацистською цензурою.

Висвітлено спробу розвязання релігійного питання українською громадою. У православній церкві відбувся розкол на дві течії: автокефальну та автономну (московського патріархату). Відновивши на всій Україні автокефальну православну церкву, українські націоналісти намагалися утворити обєднувальний церковний орган, який узяв би на себе всю церковну владу на українських землях. Для цього було проголошено й Акт обєднання, який не визнала жодна з православних течій. Встановлено, що така політика суперечила загальним принципам німецької влади, в плани якої не входило ні забороняти релігійні конфесії, ні обєднувати їх. Німці заохочували розкол церкви через підтримку однієї або іншої сторони.

Таким чином, українська культура опинилася в складному становищі. При формальній забороні нацистського керівництва діяльності освітніх та культурних закладів на місцевому рівні ці постанови українці нерідко обходили. Але нестача необхідної матеріальної бази та кваліфікованої робочої сили впливала на функціонування культурних установ.

У Висновках узагальнено результати дослідження, основні з яких виносяться на захист:

аналіз стану наукової розробки обраної теми дає підстави зробити висновок про недостатнє висвітлення в історіографії проблеми німецького окупаційного режиму (19411944 рр.). Зокрема, не ставала обєктом спеціального історичного дослідження територія центральноукраїнських земель у зазначений період. Проте наявні архівні та опубліковані джерела дали змогу вирішити поставлені завдання;

при встановленні окупаційного режиму та організації експлуатації місцевого населення німецька влада використовувала українські сили як емігрантського, так і місцевого походження. Окремі громадяни, що проживали на території України складали й каральний апарат окупаційної адміністрації, його нижчі та середні ланки. Так, наприкінці 1942 початку 1943 рр. у районах генеральної області з німецьких представників діяли лише гебітскомісар, сільськогосподарський комендант та жандармерія, інші носії окупаційної влади це були місцеві жителі, від яких більшою мірою залежало життя рядового населення;

спираючись на українське самоуправління, нацистська окупаційна адміністрація проводила політику соціального маневрування, пропагувала соціальні заходи щодо поліпшення життя населення на фоні масового голоду в містах, загибелі певних соціальних та національних груп і вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини. У той же час українська допоміжна влада робила спроби соціального захисту незахищених верств населення, що виявлялося в організації громадських їдалень, дитячих будинків, будинків-інвалідів тощо;

економіка окупованої України перебувала в стані занепаду. Важка промисловість не працювала, деякою мірою було відновлено роботу текстильної промисловості, виробництва будівельних матеріалів та обробку харчових продуктів, налагоджено ремонт автотранспорту та військового озброєння; аграрна політика окупантів не принесла очікуваного ними піднесення продуктивності сільського господарства, тому проводилася політика реквізиції більшої частини врожаю. Проте через активний та пасивний опір селянства німці не змогли забезпечити у планованих обсягах вермахт і рейх продовольством за рахунок України;

намагаючись відродити українську культуру в нових умовах, українські національні сили зустріли з боку окупаційної адміністрації спочатку толерантне ставлення, яке поступово переросло в обмеження культурної автономії. З культурних закладів певний час функціонували початкові, середньо-технічні та деякі вищі навчальні заклади, періодично працювали драматичні театри, які обслуговували переважно місцеве українське населення. Використовуючи розкол в православному середовищі окупованої України, окупанти не допускали обєднання українського народу під проводом єдиної сильної церкви для боротьби з окупаційним режимом.



Публікації, що відображають основні положення дисертації:


Освітні заклади Києва в 19411943 роках // Наукові записки. Збірник наукових статей національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова / Укл. П.В.Дмитренко, Л.Л.Макаренко. К.: НПУ, 2003. Вип. LI (51). С. 251259.

Соціальна допомога українському населенню з боку місцевого самоуправління в період німецької окупації (19411944 рр.) // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. 2004. № 4. С. 189193.

Історіографія німецько-фашистського окупаційного режиму на території України під час Великої Вітчизняної війни // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Історія. 2003. Вип. 6870. С. 96100 (співатор В.Ю.Король, автору належить частина статті про історіографію соціально-економічної та культурної політики німців на окупованій Україні, обсяг 0,6 д.а.).

Нові аспекти історії німецько-фашистського окупаційного режиму на території генеральної області “Київ” в 19411944 роках // Проблеми освіти. 2004. Вип. 39. С. 315 (співатор В.Ю.Король, автору належить частина статті про соціальну та культурну політику окупаційної влади, обсяг 0,4 д.а.).


Публікації, що додатково відображають результати дисертації:


Нові питання історії культури в період німецько-фашистської окупації на території Київської та Полтавської областей // Україна в Другій світовій війні: бачення через роки. Матеріали Всеукраїнської конференції, присвяченій 60-річчю визволення України і Перемоги над фашизмом (м. Бердянськ, 3031 березня 2004 р.). Запоріжжя: Просвіта, 2004. С. 7381.

Історіографія німецько-фашистського окупаційного режиму на території України під час Другої світової та Великої Вітчизняної воєн // Історія в школі. 2003. № 56. С. 17 (співатори В.Ю.Король, Є.Козій, автору належить частина статті про історіографію соціальної та культурної політики німців в Україні, обсяг 0,4 д.а.).

АНОТАЦІЇ

Удовик В.М. Німецько-фашистський окупаційний режим (19411944 рр.) на території генеральної області „Київ” (Київська та Полтавська області). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2005.

Дисертація присвячена окупаційній політиці нацистської влади на окупованій території України, зокрема, на території Київської та Полтавської областей, що в період окупації входили в одну адміністративно-територіальну одиницю генеральну область „Київ”. Досліджується соціально-економічна та культурна політика окупаційної влади. Роль української допоміжної адміністрації у проведенні цієї політики. Зясовано стан різних соціальних категорій населення в складних умовах, пограбування народного господарства. Висвітлена діяльність освітніх установ та закладів культури: театрів, кінотеатрів, музеїв, бібліотек тощо.

Ключові слова: Велика Вітчизняна війна, німецький окупаційний режим, Київська та Полтавська області, військовополонені, соціальна політика, культура.



Удовик В.Н. Немецко-фашистский оккупационный режим (19411944 гг.) на территории генеральной области „Киев” (Киевская и Полтавская области). Рукопись.

Диссертация на соискания ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 История Украины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2005.

В диссертации исследуются вопросы оккупационной политики немецкой власти на территории Приднепровской Украины, в отдельности на территории Киевской и Полтавской областях. Последние структурно входили в одну административно-территориальную единицу генеральную область "Киев". Поднимаются проблемы формирования украинского самоуправления и роли его в проведении немецкой оккупационной политики. Впервые освещена деятельность украинских управ по посильной помощи украинскому населению и советским военнопленным путем формирования общественных организаций, таких, как Украинский Красный Крест и других. Анализируется состояние советских военнопленных в немецких концентрационных лагерях на территории генеральной области; политика оккупационных властей по набору рабочей силы в Германию, ее особенности. Ограбление населения Украины со стороны немецких солдат и чиновников через установление правил торговли и запрет на распределение продуктов питания между городом и селом.

В данной работе исследуется установление "нового аграрного порядка" в генеральной области, условия, в которых осуществлялся этот “порядок”, и результаты такой деятельности. Выяснено, что новая форма коллективного хозяйства не поменяло своей сути, крестьяне работали на общественном поле за те же трудодни, платили практически такие же налоги со своих приусадебных хозяйств. Охарактеризовано состояние промышленности, из которой восстановлены были, в основном предприятия легкой промышленности, коммунального хозяйства, транспорта. Так и остались разрушенные предприятия тяжелого машиностроения и добывающей промышленности через отсутствие сырьевой базы и источников энергии. Торговые отношения целиком были заменены товарообменом, денежная единица (советский рубль, оккупационная марка) не играла своей роли эквивалента товара из-за огромной инфляции.

Впервые подняты вопросы попытки местной украинской интеллигенции возродить украинскую культуру, свободную от советского влияния. Были достигнуты некоторые результаты в первый период оккупации, пока шло заигрывание немецкой власти с украинскими националистическими силами. Установлено, что в этот период функционировало школы, техникумы, вузы, последние постепенно до конца оккупации были закрыты в основном из-за возрастающего набора украинской рабочей силы в Германию. Также освещена деятельность созданной системы образования и работавших культурных организаций (театров, кинотеатров, музеев и библиотек) на оккупированной территории.

Ключевые слова: Великая Отечественная война, немецкий оккупационный режим, Киевская и Полтавская области, военнопленные, социальная политика, культура.



Udovik V.N. Fascist an occupational mode (19411944) in territory of general area "Kiev" (the Kiev and Poltava areas). Manuscript.

The dissertation on competitions of a scientific degree of the candidate of historical sciences, on a speciality 07.00.01 History of Ukraine. Kiev National Taras Shevchenko University. Kiev, 2005.

The dissertation is devoted to an occupational policy of German authority in the seized territory of Ukraine. In particular in territory of the Kiev and Poltava areas which during German occupation entered into one administrative and territorial unit - general area "Kiev". Social and economic that cultural policy of occupational authority is investigated. A role of the Ukrainian auxiliary administration in carrying out of this policy. The condition of social categories in those complex conditions and robberies of a national economy is analyzed. Activity of educational establishments and establishments of culture is covered: theatres, cinemas, museums, libraries.

Key words: The Great Fatherland War, German occupation regime, Kiev and Poltava area, the prisoner of war, social policy, culture.


Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины