Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Відвигукова лексика сучасної української літуратурної мови: склад та структура 2001 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / О.Й. Курило; Ужгород. нац. ун-т. — Ужгород, 2001. — 20 с. — укp.
Аннотация: Визначено зміст та обсяг термінів "вигук", "звуконаслідування", "відгукова лексика", сформульовано критерії розмежування термінів. Всю відгукову лексику сучасної української літературної мови представлено в межах певних лексико-семантичних груп та з урахуванням її частиномовного значення. Розглянуто основні способи та типи деривації у сфері відвигукових похідних, визначено словотворчий потенціал і словотворчу активність вигуків. З'ясовано специфіку явищ, що супроводжує вигуки на рівні фонетики та морфології.

Текст работы:

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


           



КУРИЛО ОЛЕКСАНДРА ЙОСИПІВНА





                                                   УДК 811.161.2'373




ВІДВИГУКОВА ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ:

СКЛАД ТА СТРУКТУРА




10.02.01 українська мова






АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття   наукового ступеня                                                                     кандидата філологічних наук















УЖГОРОД 2001




Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

                       Сюсько Михайло Іванович,

                       Ужгородський

                       національний університет,

                       завідувач кафедри

української мови.



Офіційні опоненти -     доктор філологічних наук, професор

Ґрещук Василь Васильович,

Прикарпатський університет

ім. Василя Стефаника,

завідувач кафедри української мови


кандидат філологічних наук, доцент

         Мойсієнко Віктор Михайлович,

Житомирський державний педагогічний університет ім. Івана Франка,

         завідувач кафедри української мови



Провідна установа кафедра українського і загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету

ім. Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України



Захист відбудеться  20 грудня 2001   року о 12 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради К.61.051.06 при Ужгородському національному університеті (м. Ужгород, вул. Університетська, 14, ауд. 411).


       

       З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Ужгородського національного університету (м. Ужгород, вул. Капітульна, 10).



       Автореферат   розіслано 14 листопада 2001   року.

       


       Вчений секретар

       спеціалізованої вченої ради,

       доцент                                        Ю.В. Юсип-Якимович

1

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ


Актуальність  теми.  Одним  із  важливих  завдань  сучасного  українського мовознавства  є  з'ясувати склад  та  структуру від відвигукової  лексики,  особливості  її  функціонування.  За  основу  при цьому беруться  звичайно одиниці літературної  мови  із  залученням  відповідних  фактів  живорозмовного  мовлення,  щоб  таким  чином  якомога  докладніше  простежити    особливості  семантики  лексем  відвигукового  походженння,  їх  морфологічні  властивості,  способи    моделювання тощо.

Актуальність  теми  зумовлена  рядом  факторів :

1.  Багато  питань,  у  тому  числі  й лексико-семантичний  аналіз  відвигукових  утворень,  способи  та  типи  їх  деривації  дотепер  ще  належно  не опрацьовані в  українському  мовознавстві, а  сформульована  тема  не  була ще, отже, предметом  спеціального  монографічного  дослідження.

2. Окремі праці, присвячені  вивченню  відвигукової  лексики,  дають лише  загальну,  а  часом  і  суперечливу  інформацію  про  це  явище.  Причина недостатня  увага  дослідників  до  даного  питання,  а  також  наявні  при  цьому  розбіжності  як  у  кваліфікації  (систематизації)  відвигукової  лексики,  так  і  в тлумаченні належних сюди  термінів.

                   З  опрацьованої  літератури  випливає,  що  в    мовознавстві  з цього приводу    побутують дві  точки  зору :  широка  й  вузька.  Представники широкої точки зору (О.О.Потебня, Л.В. Щерба, О.М.Пєшковський, Т. М.  Возний  та  ін.)  до  складу  вигуків  зараховують  і  звуконаслідування,  і  вигуково-дієслівні  форми.    Представники  ж  іншої   (А.  І.  Германович,     Г.  В.  Дагуров  та  ін.)  дотримуються  погляду,  що  вигуки це  окрема,  самостійна  група слів,  яка  має  цілу низку  притаманних  лише  їй  рис,  не  характерних  іншим  лексико-граматичним  розрядам .  Через  це  й  сам  зміст  та  обсяг  терміносполучення  відвигукова  лексика    також  виявляє  розбіжності.

Відсутність чітких   критеріїв      для      визначення лінгвістичної  природи  вигуків  та звуконаслідувальних слів робить  розпливчастою  й  саму  межу,  яка  розрізняє  їх між собою  та відрізняє від  інших  мовних  одиниць.  Є  випадки,  коли  без  достатньої  підстави  до  вигуків  зараховують  те,  що  сюди  взагалі  не  належить,  перетворюючи,  по суті,  вигуки  в  конгломерат  різнорідних  слів.  Визначити  справжнє  місце  власне  вигуків завдання  великої  ваги,  адже,  як  зауважував  ще    О.  О.  Потебня,  вивчати  мову значить  розрізняти  схожі  явища,  а  не  стягати  їх  докупи.1

Отже,  з  огляду  на  те,  що  власне  відвигукова  лексика  української  літературної  мови  не  була  ще  предметом  окремого  дослідження,   а  також  у  зв'язку  з  тим,  що  в  науці  наявні  нині  різні  оцінки  змісту  самого  терміна  вигук,  вважаємо  за  доцільне  розглянути  ці  суперечливі  погляди  більш  докладно,    чіткіше  окресливши  водночас поняття  вигук  та  встановивши  критерії розмежування  власне  відвигукових    та  відзвуконаслідувальних  одиниць.



1        Потебня  А.  А.  Из  записок  по  русской  грамматике. - Ленинград : изд-во  АН  СССР,  1942. С. 166.



2

Зв'язок  роботи  з  науковими  програмами,  планами,  темами.  Тема  дисертації  певною мірою  пов'язана  з  дослідженнями,  що  проводяться  на  кафедрі  української  мови  Ужгородського  національного  університету  в  рамках її  комплексної  наукової  теми  Історія  української  літературної  мови  та  мовознавства  на  Закарпатті  в  загальноукраїнському  контексті.

Мета  і  завдання  дослідження.  З  огляду  на  актуальність,  вагомість  та  недостатнє  опрацювання  питання  у  науковій  літературі  ставимо    за  мету  найбільш  повно  і  системно  описати  лексику  сучасної  української  літературної  мови  відвигукового  походження,  з'ясувавши  при  цьому  її  склад  та  структуру,  визначити  статус  відвигукових утворень  у  лексичній  системі  української  мови.

Для досягнення мети  у  роботі поставлені  такі  завдання :

1.Уточнити  зміст  та  обсяг  термінів  вигук, звуконаслідувальні  словавідвигукова  лексика  та  ін.,  сформулювавши при цьому більш чіткі критерії їх розмежування, як і самих явищ.

2.Спираючись  на  лексикографічні  джерела,  якомога  повніше  представити  відвигукову  лексику  сучасної  української  літературної  мови  у  межах  певних  лексико-семантичних  груп  та  з  урахуванням  її  частиномовного  значення.

3.  З'ясувати  специфіку,    що  супроводжує  вигуки  на  рівні  морфології.

4.  Окреслити основні  способи  та  типи  деривації  у  сфері  відвигукової  лексики,  визначити  словотворчий  потенціал  та  словотворчу  активність  вигуків.

5. На  базі  досліджуваного  матеріалу розробити  морфемний  словник  та  словник  словотвірних  гнізд. 


Об'єктом дослідження в дисертації є специфічна  й доволі розгалужена та питома група слів сучасної української літературної мови, утворена на базі вигуків, яка дотепер не знайшла  ще достатнього опрацювання  у науковій літературі.


Методика  дослідження.  В  основу  аналізу  мовного  матеріалу  покладені  принципи  синхронічного  моделювання,  оскільки саме воно  дає  змогу  простежити,  як  функціонує  багата  й  розгалужена  система  відвигукової  лексики  сучасної  української  літературної  мови.  Ми  виходимо  з  того,  що  будь-яка  синхронія  існує  тільки  як  умовно   обмежений  момент  розвитку мови, а тому вона  повинна  розглядатись  як  синхронія  динамічна.  Системний  підхід  до  аналізу  відвигукової  лексики  передбачає  комплексність  методики.  Тому  в  дисертації,  крім власне  лінгвістичного  опису,  використано  й  елементи  зіставного,  структурного,  статистичного  аналізу,  а  також  метод  словотвірних  гнізд.


3

Наукова  новизна.  Дисертація  є  першою  спробою  монографічного  дослідження  відвигукової  лексики  сучасної  української  літературної  мови  за  складом  та  структурою.  Доповнено  й  уточнено  критерії  розмежування власне відвигукових  одиниць  та  слів,  що  походять  від  звуконаслідувань  (за  базовими  словами).  Проаналізовано  чимало  відвигукових  лексем,  які взагалі не  розглядались  у  працях  попередників.  Зроблено  спробу  описати  фонетичну  організацію  відвигукових  утворень.  Дано  лексико-семантичний  аналіз  відвигукових  одиниць, з'ясовано  їх  морфологічні  особливості  та  способи  моделювання.

Теоретичне  значення  й  практична  цінність  дослідження  полягає  в  тому,  що  отримані  результати  можуть бути  використані  у  працях   із  лексикології,  морфології, , морфеміки, словотвору  української та окремих  інших слов'янських  мов,  а  також  як  джерело  фактичного  матеріалу.

Вилучений з різних джерел та введений  у  науковий  обіг  матеріал    матиме  певне  значення й для  науково-дослідної  роботи  студентів,  для  вчителів-словесників.

Ціла низка  фактів  може  бути  використана  в  різних  мовознавчих  спецкурсах  та  спецсемінарах.

Зібраний  і  систематизований  фактаж  може  послужити  базою, стати своєрідним поштовхом для  наступних  мовознавчих досліджень.

   Доданий до    роботи  морфемний  словник    та словник  словотвірних  гнізд  відвигукових  похідних хоч і не  знайшли  ще  свого  відображення  в  українському  мовознавстві, зате вони підштовхують  до  створення  конче потрібного загальномовного Словника  словотвірних  гнізд  сучасної  української  літературної  мови.

Джерельна  база.   Матеріалом  для  дослідження  стали  відвигукові  утворення,  виявлені  нами  в  Словнику  української  мови  (т.1-11),               Словарі  української  мови за ред. Б.Грінченка (т. І-ІV) та в Словнику бойківських  говірок М. Й. Онишкевича    (ч.1-2).

Частина  прикладів  відвигукових  слів  вилучена    із  Українсько-російського  словника (т. 1-6),  Словника  мови  творів  Г.  Квітки-Основ'яненка  (т.  1-3)  та  із  текстів  художніх  творів.

Картотека  дослідження  налічує  близько тисячі  власне  відвигукових похідних  з-поміж  великої  кількості  відінтер'єктивних  одиниць  (5920),  які  теж  враховуються,  перш за все, з  метою їх порівняння та розмежування.  Крім  відвигукової  лексики,  вичленувано, зокрема, такі  відінтер'єктивні  одиниці :  лексеми,  що  походять  від  звуконаслідувань (4587) ;  лексеми,  що  походять  від  скорочених  дієслів  (401).

Апробація  роботи.  Дисертація  обговорена  та  схвалена  на   засіданні  кафедри  української    мови    Ужгородського національного  університету.  Основні  положення  й  результати  дослідження  були  викладені  у  доповідях  на  конференціях  професорсько-викладацького  складу університету:  Відвигукова  лексика  сучасної  української  мови:  склад і структура(Ужгород, 2000) ;  Різновиди морфологічного способу словотвору, типи деривації та моделі дієслів відвигукового походження  (Ужгород,  2001),  Критерії  розмежування  власне  вигуків  та  відвигукових одиниць (Ужгород, 2001), а окремі - апробовані  на  VІ  Міжнародній  конференції  Семантика  мови     і     тексту      Семантичні    та    словотвірні    явища    у    відвигуковій 



4

лексиці  (Івано-Франківськ,  2000). 

   Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 5 наукових  статей.

Обсяг і структура роботи. Дисертація  складається  зі  вступу,  двох  розділів,  висновків,  списку  використаної  літератури,  додатків  (49 сторінок). До    додатків  входить 12  таблиць, словник словотвірних гнізд та морфемний  словник  відвигукової  лексики.  Загальний  обсяг  роботи 199 сторінок,  список  використаної  літератури  нараховує  163  позиції.


ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  ДИСЕРТАЦІЙНОЇ  РОБОТИ


           У вступній частині обґрунтовується актуальність теми  дисертації, визначається  мета,  основні  завдання,  об'єкт  і  методика  дослідження,  характеризується  джерельна  база  роботи, розкривається наукова новизна дисертації, її  теоретичне й  практичне  значення.  Коротко  окреслена також історіографія  даного  питання.

У  вступі  уточнюємо й зміст  та  обсяг  термінів  вигукизвуконаслідувальні  словавідвигукова  лексика, з'ясовуємо  ряд   особливостей,  які  відрізняють  їх  один  від  одного,  тобто встановлюємо  критерії  розмежування  як термінів, так і самих  явищ.

Оскільки  базовими  словами  відвигукових  утворень  є  вигуки,  то,  дотримуючись  так  званої  вузької  точки  зору  на  це  явище,  вважаємо,  що  вигуки це  самостійний  незмінний  розряд  слів  (з  відсутнім  лексичним  наповненням,  а   звідси,   й позбавлений  номінативної  функції),  що  служить  для  вираження почуттів, емоцій, настрою людини,  спонукання до дії тощо. На відміну від вигуків, звуконаслідуванняце  слова,  які  тільки  відтворюють  різноманітні  звуки,  що їх видає  людина чи тварина, а також звуки  й  шуми  природи ;  вони  виконують у мові експресивну функцію (тобто  посилюють  виразність  сказаного)  і  не  містять  ніяких  емоцій.

Згідно  з  критеріями  розмежування  вигуків,  сюди  не  включаємо  звуконаслідування,  дієслівно-вигукові  форми,  скорочені  дієслова  та  інші  одиниці.  До  складу  вигуків  зараховуємо :  а) емотиви ; б)  спонукальні  слова,  звернені  до людей ; в)  спонукальні  слова,  звернені  до  тварин ; г)  формули  ввічливості   (привітання,  вибачення, побажання  і  т.  ін.)  Відповідно  в  процедурі  конкретного  аналізу  в  поняття  відвигукова  лексика  вкладаємо  такий  зміст :  відвигуковою  лексикою  вважаємо  сукупність  питомоукраїнських  слів,  утворених  за  існуючими  й  діючими  в  мові  моделями  та  відповідними  засобами  словотвору  або  безпосередньо  від  вигуків,  або  уже  від  інших  лексем,  що  з'явились  на    базі  перших (тобто  іменники,  прикметники,  дієслова,  прислівники  відвигукового  походження).

Перший  розділ - Відвигукова  лексика  сучасної  української  літературної  мови :  склад  та  структура - складається  з  двох  підрозділів.

У  першому  підрозділі - Лексико-семантична  характеристика  відвигукової  лексики - відзначається,  що  вигуки  узагальнено  відображають


5

позамовленнєву  діяльність, точніше,   почуттєво - вольову         сферу людської  діяльності.  Реалемами  їх  є  почуття,  емоції,  спонукання  тощо.  На  основі  цього та  спираючись  на  матеріал, вилучений нами з різних словників  української  мови,  можна  виділити  відповідно  цілі  групи  слів,  що  походять  від  вигуків :

           1. Відемотивна лексика. До складу цієї групи входять відвигукові лексеми, що означають різні почуття та емоції. А тому  залежно від контексту, їх доцільно  поділити  на  такі  підгрупи :

1. 1. Слова, що виражають задоволення радість, захоплення, ніжність, повагу, позитивну оцінку фактів  дійсності і т.ін. .

1. 2.  Слова,  що  виражають  незадоволення докір,  осуд,  протест,  досаду,  злість,  гнів,  презирство,  негативну  оцінку  фактів  дійсності і т.ін. .

1. 3.  Слова,  що  виражають  здивування,  подив,  переляк,  сумнів,  роздумування,  іронію,  насмішку  і  т.  ін.

У складі відемотивної лексики виокремлюємо відвигукові одиниці з

різними семантико-функціональними ознаками.  За обсягом  та  рухливістю  семантики  лексику, що з'явилася  на базі    непохідних  емоційних вигуків, поділяємо в свою чергу ще на  дві підгрупи: багатозначні  феномени та відносно однозначні. Прикметною особливістю відемотивних  лексем  є їх  властивість  мати  оцінне  значення.  У  першій  підгрупі  оцінне  значення  розвинулось  як  переносне  і  супровідне,  у  другій - як  результат  переходу  слів  із  групи  відономатопоетичних  у  підгрупу  однозначних  відемотивних.  Серед  відемоційних  похідних  у  окремих випадках  простежуємо  синонімічні  ряди.

          2. Відімперативна лексика.  Між  відімперативами  та  відемотивами існує суттєва різниця як  щодо  їх  семантики,  так і щодо функцій та  структури.  Якщо  відемоційна лексема передає  найрізноманітніші   емоції   та   почуття, відбиває  безпосередню  реакцію  на довкілля  або є реакцією на мовлення співбесідника, то відімперативи  виражають  волевиявлення  у  формі  команди,  наказу,  заборони  і  т.  ін., хоч  і  містять  при  цьому   елементи    емоційності    (разом    зі    спонуканням виражають  і відповідне ставлення  тощо). Слова,  похідні  від  імперативних  вигуків,  мають і різну  структуру  модальності  (такі,  що  означають  пораду,  прохання,  попередження,  вимогу,  пропозицію,  наказ,  заборону,  підкликання  і  т.  ін.).  Специфічною  ознакою  семантики  цих  похідних  є  те,  що  вони  чітко  спрямовані  на  адресата  мовлення.  Іншими  словами,  зміст  відімперативів  адресується  мовцем  безпосередньо  якійсь  конкретній  особі  чи  істоті,  предметові,  явищу  тощо.  А  характерною  рисою  семантики  цих  похідних    є  те,  що  їхнє  смислове  навантаження  більш  диференційоване, більш чітке, ніж семантика  відемотивів. Таким  чином,  за  семантикою  і  функціями  відімперативи  можна  поділити  так :

1.        Відімперативи,  спрямовані  до людей.

2.        Відімперативи,  спрямовані  до  тварин.

У  свою  чергу  відімперативи ,  спрямовані  до  людей,  розглядаємо  у  рамках  чотирьох  лексико-семантичних  груп :

1. 1.  Відімперативи  заклику  (тобто  такі,  що  покликані привертати увагу розмовника, виконавця і т. ін.).

                   1. 2.  Відімперативи,  що    мають    найзагальнішу 

спонукальну  семантику .

                                               

6

   1.3. Відімперативи,  що  мають  вищий  ступінь  спонукальної  семантики (ці  лексеми  містять  категоричне  спонукання  виконання  дії, її повторення чи  завершення) .

1.4.  Відімперативи  мовного  етикету,  які відтворюють соціально зумовлені,  прийняті  суспільством  одиничні  форми  і  конструкції,  використовувані  в  різних  ситуаціях  спілкування.

     2. Відімперативи, спрямовані  до  тварин  (із  значенням підкликання  чи  відгону  їх),  передають  спонукання  тварини  до  якоїсь  дії,  різноманітні  команди,  фірманські  керування  тощо.  Відвигукову  лексику  цієї  групи  поділяємо  на 11 підгруп :  похідні, утворені від  вигуків  впливу :  на  коней,  на  волів,  на птахів, на  котів, на  собак, на кролів, на свиней,на корів, на кіз, на овець, на диких звірів (вовка, ведмедя і т.ін.).

У  складі  кожної  з  зазначених    підгруп  простежуємо  ще  більш  детальний  розподіл належних сюди фактів.

Серед  відвигукового  матеріалу  виділяємо  також  і  проміжні  явища  (такі,  що  входять  до  кількох  груп  чи  розрядів). Наприклад :  відвигукові  похідні,  утворені  від  емоційних  та  спонукальних  вигуків,  або  відімперативи,  пов'язані  зі  спонукальними  вигуками  (зверненими до  людей  і  вигуками  впливу  на  тварин)    і  т. д.   До   кожного   з    утворень  наводяться  значення,  приклади. Кожна така лексема супроводжується тлумаченням та відповідною ілюстрацією.

Опрацьований  матеріал  розподілений  у  рамках  чотирьох лексико-граматичних груп відвигукової  лексики: іменники, дієслова (дієприкметники, дієприслівники), прикметники та  прислівники  відвигукового   походження.

У  підрозділі  Фонетична  структура  базових  слів  відвигукової  лексики  описується    фонетична  організація відвигукових слів.  Докладне  опрацювання  звукової   будови   відвигукових  одиниць  дає  змогу  виділити  у цьому зв'язку такі  типи: 

1.  Відвигукові  похідні, що  постали на базі  однофонемних  вигуків, що  складаються, отже,  з  одного  елемента голосного  (вокала) - |v|.

                  2.  Відвигукові  похідні,  що  постали  із  двофонемних  вигуків.  Сюди  належать  одиниці,  базове  слово  яких  складається  з  двох  елементів приголосного (консонанта)  твердого  | с |  або  м'якого  | с' |  і  вокалічного компонента | v |  або двох  вокалічних | v v |  чи  двох консонантних компонентів   | сс |.  Вони  представлені  такими  різновидами : | v v |, | сс |,  | сv |, | с'v |,  | vс |,  | vс' |.

3.  Відвигукові  похідні,  що постали із  трьохфонемних  вигуків. Існують  такі  їх  різновиди :| сvс |,  | с'vс |,  | сvс' |,  | с'vс'|,  | ссv |,  | с'сv |,  | сс'v |,  | vсv |.

4. Відвигукові  похідніщо постали  із  чотирьохфонемних  вигуків.  Вони  виступають  у  такому  вигляді : | ссvс|,  | сvсv |,  | сcvс' |,  | cс'vс' |,  | с'vс'v |,  | сvс'v|,   | vс'vс' |,  | vсvc' |,  | сccv |,  | с'vсv|,  | сvсc|.

                   5. Відвигукові похідні, що постали із  п'ятифонемних    вигуків. 

Серед    них    виділяємо     такі різновиди: |ссvсс|,  |сvс'сv|,  |сvссv|, |сссvс'|, |vс'vс'v|,| сvсvс' |.

6.        Відвигукові  похідні,  що постали із  шестифонемних  вигуків.  Вони  представлені  кількома  малопродуктивними  типами : | ссvсvс |, | с'vсvс'v |,     | с'vс'vс'v |,  | сvс'сvс' |,  | ссvсvс' |.



7

7. Відвигукові похідні, що постали  з   семифонемних  вигуків. Ці витвори  представлені  одним  непродуктивним  типом : | vсvсvс'v |.

8. Відвигукові похідні, що постали із восьмифонемних  вигуків. Такі  структури  також  є  непродуктивними.  Вони  функціонують у таких двох типах: | сс'vс'сс'vс' |, | сссvссvс' |.

Таким  чином,  загальна  кількість  відвигукових  похідних (  від  одно-,  дво-,  трьох-,  чотирьох-,  п'яти-,  шести-,  семи-  та  восьмифонемних  вигуків)  ілюструється  вісьмома  таблицями,  які  дають  можливість  простежити загальну  динаміку  та  найбільш-найменш  уживані  похідні,  схематично  ілюструючи  при  цьому  їх  продуктивність-непродуктивність.  На    основі  здійсненого  аналізу  робимо  висновок  про  те,  що  відвигукові  деривати  у  фонетичному  відношенні  є  системою  типів.

Наші  спостереження  засвідчують :  для  коренів  відвигукових  утворень  властивий  високий  ступінь  фонетичної  впорядкованості,  а  їх  фонетичний  склад  відповідає системі   вокалізму     та   системі   консонантизму   української літературної мови.  Кореневим  морфемам  відвигукових лексем  властива різна частотність вживання і різна  валентність.  У  системі вокалізму найвища частотність вживання й найширша  сполучуваність  зафіксована  для  вокалічного  компонента |и|(265). Досить  висока  частотність  вживання  фонем |о| (247) та |у| (233). Дещо нижча для |а|(189) та |е|  (70). І  найнижча  частотність  характерна  для  вокалічного  елемента|і|(37).  Ці  підрахунки  більш  наглядно  подаються  графічно у таблиці Частотність вживання у системі  вокалізму.

У  системі  консонантизму  найвища  частотність  вживання  і  найширша  сполучуваність  характерна  для  консонантного  компонента  |к| (425).  Дещо  нижча для фонем  |х|  (253), |г|  (227), |п|  (135)  та  |й|  (128).  За  зниженням  частотності  вживання  наступні  елементи  розташовуємо  так :     |м|  (76), |т|  (66), |ц|  (63), |т'|  (62), |в| (58),  |р| (56), |ч|  (51), |л|  (48),  |л'| (45),  |с'|  (37),  |б|  (36),  |д|  (35),  |ц'|  (35),  |н|  (28),  |н'|  (27),  |з|  (26),  |с|  (24), |ш|  (24),  |ф|  (16),  |д'|  (13),  |в'|  (9),  |ф'|  (5), |р'|  (4),  |ґ|  (3), |м'|  (3), |з'|  (2), |к'|  (1),  |п'|  (1).  Ці  дані  також  представлені  в  таблиці  Частотність  вживання  у  системі  консонантизму.

Вартим  уваги  явищем,  яке  помічаємо  у  відвигуковій  лексиці,  є  доволі  велика  мінливість  голосних  та  приголосних,  своєрідне  чергування , чи  варіювання,  яке  об'єднується  у  дві  групи :  вокалічні  й  консонантні  звукові  варіювання.?

Вокалічні : |е| - |и|  :  ге?йкати - ги?йкати ; |і| - |и| :  мі?ня - ми?ня, |у| - |и| : пугу?кнути - пуги?кати ; |у| - |е| - |и| :  гу?цати ге?цати ги?цати  та  ін.

Консонантні : 1.  Чергування  приголосних : |к| - |ч|:  фу?кати фуча?ти,  подя?ка подя?чний ; |к| - |с'к| :  агу?кати агу?ськати   та ін  2.  Зміна  приголосних : |пх| - |хн| :  попхи?кати похни?кати, |т'| - |в| :  фі??тькати фі?вкати, |с|-|ц| :  со?бкати-цо???бкати, |л|-|в| :  заґвалтува??ти-загвавтува??ти,  |кут'| - |цуц| : ку??тька-цуцу?кати, |н'| - |ц'| :  ми?ня-ми?ця    та  ін. 3.  Випадання  складу  в  корені  : |гу| - |o| :  пугу?тькало-пу?тькало  та ін. 4.  Розширення  кореня  за рахунок  вставного  складу : |o| - |ик|  :  гу?цати-гуци?кати, |ш| - |?и| :    чу?кати-чуки?кати  та  ін.  5.  Подвоєння  базових  слів : хвітьхві?тькатиойо?йкатипідхихи?кувати  і та  ін.


8

                Як  бачимо,  відвигукова  лексика  сучасної  української  літературної  мови  містить  багату  й  розгалужену  систему  консонантних   і   вокалічних   змін,не  зумовлених  фонетичними законами  мови,  тобто  таких,  які  не  є  традиційно  фонетичними,  за  винятком  загальновизначених, 

прийнятих  у  науковій  літературі.  Таке  варіювання  (комбінування)  голосних  і  приголосних  є  в  українській  літературній  мові  потужним  джерелом  появи  нових  відвигукових  слів,  які, крім іншого, посилюють  її фонетичний  образ. 

У  другому  розділі Способи  та  типи  деривації у  сфері  відвигукової  лексики зазначається,  що  словотворення  (деривація)  є  одним  з  основних  джерел  збагачення  лексичного  складу  української  літературної  мови.  Цікавим  і  вартим  уваги  явищем  вважаємо похідні  від  вигуків,  точніше,  сам  процес  творення  відвигукової  лексики.    Під  вигуковою  лексикою  розуміємо  сукупність  в  основному  питомоукраїнських  слів,  утворених  за  існуючими  в  мові  моделями  та  відповідними  засобами  словотвору  або  безпосередньо  від  вигуків,  або  уже  від  інших  лексем,  що  з'явились  на  їх  базі.

Кожна  з  описаних нами  лексико-семантичних груп  відвигукової  лексики  має  свій  дериваційний  потенціал  та  своє  коло  похідних.  Ці  одиниці,  як  правило,  розміщені  послідовно  і  становлять  собою  своєрідні  ланцюжки,  сукупність  яких  складає  словотвірне  гніздо.  Як  елемент  дериваційної  системи  це  гніздо  також є  субсистемою,  що  дає  можливість  серед  іншого  досліджувати  й  особливості  (специфіку)  реалізації  вигуків  та  їх  можливості.  Словотвірні  гнізда  відвигукової  лексики  відзначаються  своєрідністю    будови :  вони  об'єднують  різну  кількість  дериватів,  оскільки  структура  гнізд  перебуває  у  прямій  залежності  від  дериваційних  можливостей  мотивованих  слів (див. додатки).

Ми уклали словник  словотвірних гнізд  відвигукових  похідних,який засвідчує, що   вихідними  одиницями  дериватів  є  власне  вигуки  (  непохідні  слова,  що  є  джерелом  нових  утворень), а  серед  відвигукових  лексем  основне  ядро  дериватів  складають  дієслова (702),  меншу  кількість  -   іменники (243)  і лише  незначну дієприслівники (22),  прикметники(14),  дієприкметники (8) та  прислівники (4) відвигукового  походження  різних  ступенів  похідності.

Другий  розділ  складається з чотирьох  підрозділів.  У    першому -         Моделювання   та  типи    деривації  в  іменниках  відвигукового  походження  різних  ступенів  деривації - зауважуємо,  що  в  мовознавчій  науці  наявне  неоднакове  розуміння  понять  словотвірний  тип  і  словотвірна  модель.  Тому  подаємо  з  цього  приводу  різні  думки 

(В.  О. Горпинич, Н.  Янко-Триницька,  М.  Д.  Степанова,  Т.  В.  Булигіна,                          Н.  Ф.  Клименко  та  ін. )  Зіставивши  й проаналізувавши  різні  бачення  існуючої  проблеми,    в  поняття  словотвірний  тип  вкладаємо  наступний  зміст :  це  схема,  за  якою  побудовано  ряд  мотивованих  слів,  для  якої  характерні  такі  спільні  ознаки :

1. Частиномовна  спільність  безпосередньо  мотивуючих  слів .

2.  Спільність  словотворчого  засобу  (форманта) .

3.  Спільність  словотвірного  значення.


9

Словотвірна  ж  модель поняття  ширше, ніж  тип,  і  включає  в  себе :  основу  твірного  слова,  формант  і  морфологічні  явища,  що  відбуваються  (чи  не  відбуваються)  при  появі нових лексем.

У  досліджуваній  сфері,  як  і  в  сучасній  українській  мові  взагалі,  серед  усіх  словотворчих  засобів  найбільш  багатоманітним  афіксом,  який  порівняно  легко  поєднується  з  різними  основами,  є  суфікс. Саме суфіксальна деривація  найповніше  представлена  й  у  відвигуковій  лексиці,  хоча  з  огляду  на  частиномовний  розподіл  цієї  лексики  продуктивність  суфіксального  словотворення  тут  неоднакова :  у  дієсловах,  що  походять  від  вигуків,  вона  значно  більша(355), ніж,  скажімо,  в  іменниках(195)  та  інших  частинах  мови. 

Наш  матеріал  містить такі  відвигукові  структури,  що  мають  безпосередню  та  опосередковану  мотивацію.  З урахуванням    цього  ми  й подаємо опис -  спочатку з проекцією на   безпосередню  мотивацію,  а потім -   на опосередковану.

Базовими  для іменників  відвигукового  походження  є  як  емоційні,  так  і  спонукальні  вигуки  (звернені  до  людей  і  тварин),  а  також  одиниці  мовного  етикету.

                 У  досліджуваній  лексиці  виділяємо  59  відвигукових  іменних  моделей,  наповнених  суфіксальною    деривацією,  з - поміж  яких як ілюстрації подамо найбільш продуктивні: 

В?  >  МОВ?   +   -КА-   >   МОД?   +   [  -Н'Н'-  ],  В > МОВ + + -А- > МОД + [ -Н'Н'- ],  В > МОВ + -К- та  ін.  Сюди зараховуємо  також  лексеми,  що  походять  уже      від      відвигукових    дієслів    ІІ      чи        ІІІ ступенів і  відрізняються  від  попередніх  тільки  суфіксами.  Вони  утворюються  тільки  за  такими  моделями :

В>МОВ + -КА->ПО- +МОД1>МОД2  + -УВА->МОД3 + >    >[-Н'Н'-],  В>МОВ + -А- > ПРИ- +МОД1+ -УВА- >МОД2  + + [-Н'Н'-],В>МОВ +-И->ПО-+МОД1 >МОД2+-НИК та  ін.

При  творенні  відвигукових одиниць  за  допомогою  суфіксації  спостерігається  багатоманітність  самих  формантів.  Залежно  від  того,  які  з   них  приєднуються до  мотивуючої  основи,  формується  і  конкретна  семантика  іменників.  Тому  можна  сказати,  що  суфікси  мають як  лексико-семантичне,  так і  лексико-граматичне  значення.

До  суфіксів  з  лексико-семантичним  значенням  зараховуємо,  зокрема, суфікси :

1.  За  допомогою  яких  утворюються  узагальнені  та  абстрактні  назви  ( [-Н'Н'-] : у?хання,  ци?кання,  хихоті?ння та ін.) .

2.  Для  утворення  назв  людей  за  різними  ознаками  (за  родом  занять,  характером діяльності тощо) (-Л-, що  додається  до  МОД,  -НИК  та  -АР,  що  додаються  до  МОІі  т.  ін. :  та?ськало  'той,  хто  вигукує  тась-тась!(підкликає  качок)',  пугу?тькало  'той,  хто  пугутькає  (подає  умовний знак)', гуся?тник  'пастух  гусей' та ін. .

3.   Для  утворення  назв  осіб  за  певними  ознаками  або 


Страница: 1  Страница: 2 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины