Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Малі комічні форми в західноєвропейських літературах високого Середньовіччя і Ренесансу 2006 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.05 / О.В. Сидоренко; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. — К., 2006. — 20 с. — укp.
Аннотация: Здійснено порівняльний аналіз жанрів міської "низової" літератури комічного спрямування високого Середньовіччя та Відродження, зокрема французьких фабліо, німецьких шванків та англійських джестів. Прослідковано передумови становлення даного різновиду літератури, а також його жанрову генеалогію. Досліджено типологічні збіги та відмінності на тематологічному, генологічному, жанрологічному рівнях. Виявлено спільні тематичні детермінанти, а також національно детерміновані мотиви і топоси, проаналізовано такі провідні жанротворчі атрибути, як структура та семантика заголовків, сюжетні алгоритми, композиція. З'ясовано природу сміхового поля досліджуваних жанрових моделей, виокремлено її провідні конституенти та механізми творення комічного ефекту. Визначено характер кореляції жанрової ідеології розглянутих національних моделей з інтелектуально-духовними запитами та естетичними смаками її потенційної читацької аудиторії.

Текст работы:

Національна академія наук України

Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка




СИДОРЕНКО ОКСАНА ВАСИЛІВНА



УДК: 82 22 (4-15) “13/15”



МАЛІ КОМІЧНІ ФОРМИ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІТЕРАТУРАХ ВИСОКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І РЕНЕСАНСУ




10.01.05 порівняльне літературознавство





Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук










КИЇВ 2006


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України, м. Запоріжжя.


Науковий керівник:      доктор філологічних наук, професор

                              ТОРКУТ Наталія Миколаївна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

завідувач кафедри зарубіжної літератури.


Офіційні опоненти:        доктор філологічних наук, професор

                              НЯМЦУ Анатолій Євгенович,

                              Чернівецький національний університет

                              імені Юрія Федьковича,

                              завідувач кафедри словянської філології

                              та порівняльного літературознавства;


   кандидат філологічних наук

       РЯЗАНЦЕВА Тетяна Миколаївна,

       Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України,

       старший науковий співробітник відділу компаративістики.


Провідна установа:   Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.


Захист відбудеться “ 13 ” березня 2006 року о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).


Автореферат розісланий “ 10 “ лютого 2006 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                               Г.М.НОГА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


На літературній карті високого Середньовіччя та Відродження чітко простежується співіснування двох різнохарактерних типів літератури аристократично-елітарного та демократичного. Кожен із цих типів має чітко визначений функціональний статус, доволі рельєфні обриси жанрово-стильової палітри і наперед задану проблемно-тематичну орієнтацію, а також власного реципієнта, чиї читацькі очікування детермінують і вибір певних наративних стратегій, й ідейно-художні пріоритети. Правомірно вести мову про наявність в інтелектуально-духовному універсумі XIIІXVI ст. двох субкультур “високої” та “низової”.

Перша субкультура, розвиток якої з плином часу все більше був зумовлений не тільки й не стільки зрушеннями у сфері соціально-економічній, скільки змінами у царині інтелектуально-духовній (знайомством з античністю, появою гуманістичної ідеології, Великими географічними відкриттями, коперніканським переворотом та ін.), демонструє відкритість новаціям, високий ступінь художньої динаміки. Друга ж спрямовується головним чином на актуалізацію онтологічних аспектів і зберігає більш стійкі звязки з традицією, оскільки орієнтується на світоглядні стереотипи й естетичні уявлення пересічного реципієнта, що за своєю природою були більш консервативними, ніж мисленнєвий континуум аристократичних верств та інтелектуальної еліти. Тож цілком природно, що в художньому просторі “високої” літератури відчутніше проступають риси нового ренесансного типу культури, а в “низовій” літературі значно довше зберігається велика питома вага середньовічних традицій, відчувається більша ціннісно-ментальна укоріненість у середньовічній цивілізації.

У науковому дискурсі сучасного ренесансознавства протягом останнього десятиліття все відчутніше проступає тенденція розглядати епоху Відродження як історико-культурний період середньовічної цивілізації, в межах якого співіснували, вступали в діалог і активно взаємодіяли різноякісні за своєю світоглядно-аксіологічною орієнтацією, духовними цінностями та естетичними уявленнями культурні потоки середньовічний та ренесансний. Ще у 70-ті роки ХХ ст. Р.Хлодовський наголосив на доцільності розмежовування таких понять, як “Ренесанс” (доба Відродження) і “ренесанс” (ідеологічно-змістовний стиль), що відкрило перспективу створення стереоскопічної візії літератури Відродження. Згідно з цією візією, остання включає не лише творчість власне ренесансних митців, а й тих письменників, чий стиль мислення залишався середньовічним або навіть був відверто антиренесансним.

Дослідницьке поле дисертації сформоване з урахуванням вищевикладених позицій. Крім того, ідеологічно-художня негомогенність літературного масиву доби Відродження, неодночасність появи й розквіту ренесансних тенденцій у культурі різних європейських країн дають підстави розглядати несинхронні за піком своєї популярності, але типологічно подібні літературні явища (жанри низової комічної літератури: французькі фабліо, німецькі шванки й англійські джести) як споріднені художні феномени, історичний простір функціонування яких охоплював два історико-культурні періоди середньовічної цивілізації високе Середньовіччя та Відродження.

Ґрунтовний аналіз особливостей поетики заявлених різнонаціональних жанрових моделей доцільно проводити в контексті тієї регіональної художньої системи, яку утворює народна “низова” література. У свою чергу, вивчення того чи іншого літературного явища в контексті певної художньої системи передбачає залучення порівняльно-типологічного аналізу, націленого на виявлення як типологічних збігів, так і контактно-генетичних звязків. Такий підхід дозволяє виявити не лише спільний поетико-жанрологічний канон “низової” літератури, а й типологічні відмінності, що детерміновані специфікою етнокультурної ментальності та особливостями історичного розвитку певної національної літературної традиції.

Здійсненню компаративного дослідження, націленого на формування чітких уявлень про подібність і самобутність різних національних малих комічних форм “низової” літератури високого Середньовіччя та Відродження, сприяє наявність фундаментальної наукової бази. До її створення долучилися і культурологи (Й.Гейзінґа, А.Гуревич, В.Даркевич), що вивчали специфіку світоглядних стереотипів та естетичних уявлень тогочасся, й історики та теоретики літератури (М.Бахтін, Д.Лихачов, У.Кіблер, М.Шенк, Е.Штраснер, А.Михайлов, Є.Мелетинський, Б.Пурішев, Д.Наливайко, М.Реутін, Б.Криса, Г.Нога та ін.), зусиллями яких реконструйовано загальну візію розвитку національних літератур і чиї жанрологічні розвідки сприяють глибшому розумінню поетики окремих жанрів.

Попри відчутне останнім часом підвищення інтересу до “низової” субкультури в цілому та до окремих жанрів середньовічної й ренесансної літератури зокрема, все ще залишається чимало невисвітлених питань, повязаних зі специфікою культурного діалогу, що розгортався як у межах однієї національної традиції (тобто між елітарною та “низовою” літературами, між різними жанровими модифікаціями в межах єдиної жанрової парадигми та ін.), так і у спільному європейському інтелектуально-духовному просторі (тобто між різними національними культурами). На сьогодні ні у зарубіжному, ні у вітчизняному літературознавстві ще немає цілісного і системного компаративного дослідження “низової” літератури.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена насамперед потребою розширити й узагальнити відомості про західноєвропейську міську “низову” літературу комічного спрямування, а також необхідністю виявлення і комплексного висвітлення типологічних збігів та відмінностей між різнонаціональними жанровими модифікаціями народної комічної літератури.

Звязок роботи з науковими програмами, планами і темами полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження презентує один із провідних напрямків наукової діяльності лабораторії ренесансних студій, яка є спільним проектом Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України та Запорізького національного університету. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Культурна модель у художньому тексті” (реєстраційний номер 0103U000727). Тема роботи затверджена на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол № 4 від 22 грудня 2005 року).

Мета дисертації полягає у зясуванні типологічних збігів та відмінностей, що спостерігаються між національними жанровими різновидами “низової” літератури високого Середньовіччя та Відродження, а також у виявленні соціокультурних та власне художньо-естетичних чинників, що зумовили їх спільність і своєрідність.

Досягнення поставленої мети передбачає розвязання ряду завдань:

  • окреслити комплекс онтологічних і гносеологічних чинників, що сприяли становленню західноєвропейської регіональної художньої системи високого Середньовіччя, в лоні якої сформувалася “низова” література;
  • висвітлити жанрову генеалогію міської “низової” літератури, виявляючи при цьому генетичну спорідненість французьких фабліо, німецьких шванків і англійських джестів;
  • розглянути у зіставному аспекті проблемно-тематичний спектр національних варіантів “низової” літератури;
  • проаналізувати жанрову структуру фабліо, шванків і джестів та виявити їх провідні жанротворчі атрибути;
  • у процесі порівняльно-типологічного дослідження виокремити коло найпопулярніших сюжетних алгоритмів, що реалізуються у різних жанрових моделях “низової” літератури;
  • зясувати природу сміхової стихії у фабліо, шванках і джестах, виокремлюючи її провідні конституенти;
  • дослідити механізми творення комічного ефекту в міській “низовій” літературі та виявити специфіку їхньої кореляції з інтелектуально-духовними запитами й естетичними смаками тогочасного читацького загалу;
  • послуговуючись дослідницькими стратегіями “нового історизму”, зясувати специфіку жанрової ідеології та соціокультурні функції різнонаціональних жанрових модифікацій міської “низової” літератури комічного спрямування.

Обєктом цього дисертаційного дослідження постають типологічні спільності, збіги та відмінності французьких фабліо, німецьких шванків і англійських джестів на тематологічному, жанрологічному рівнях, а також на рівні творення сміхової стихії.

Предметом безпосереднього компаративного аналізу є художні тексти (французькі фабліо, німецькі шванки та англійські джести), які розглядаються під жанрологічним кутом зору і аналізуються на тлі широкого соціокультурного контексту високого Середньовіччя та Відродження.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження слугують фундаментальні праці українських та зарубіжних медієвістів і ренесансознавців (Й.Гейзінґа, М.Бахтін, Д.Лихачов, А.Гуревич, Ж.Ле Гофф, Д.Наливайко, М.Ігнатенко, Є.Мелетинський, А.Михайлов та ін.). Дослідницька методологія ґрунтується передусім на порівняльно-типологічному методі сучасної компаративістики (Д.Дюришин, Б.Реїзов, І.Неупокоєва, Д.Наливайко, Г.Вервес, Р.Громяк, А.Нямцу та ін.), а також на засадах системно-цілісного аналізу (А.Уємов, А.Аверянов, К.Муазан), структуралізму (В.Пропп, М.Дж.Шенк) та використанні аналітичних стратегій “нового історизму” (С.Ґрінблатт, К.Галахер, Л.Монроз, Г.Вайт та ін.). Останні дозволяють реконструювати соціокультурне поле функціонування “низової” літератури, зануритися у культурний контекст тієї епохи, а також прослідкувати ту соціокультурну функцію “стримування” (constraint) або “стимулювання” (mobility), яку виконувала “низова” література по відношенню до культурних кордонів.

Наукова новизна даної дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше у дослідницькому просторі вітчизняного літературознавства здійснюється порівняльно-типологічний аналіз різнонаціональних жанрів міської “низової” літератури ХІІ-ХVI ст.: французьких фабліо, німецьких шванків і англійських джестів, які утворюють один типологічний ряд західноєвропейської регіональної культурної спільності. На сторінках роботи запропоновано цілісну візію генезису західноєвропейської міської “низової” літератури комічного спрямування і окреслено комплекс онтологічних та гносеологічних чинників, що сприяли її становленню. У процесі порівняльно-типологічного дослідження поетики фабліо, шванків і джестів вперше виявлено спільні проблемно-тематичні коди, сюжетні алгоритми та конституенти сміхового поля, а також зясовано характер кореляції жанрової ідеології кожної з досліджуваних національних моделей з інтелектуально-духовними запитами та естетичними смаками її потенційної читацької аудиторії.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати і висновки, які увиразнюють загальну картину функціонування західно-європейської “низової” літератури в рамках єдиної регіональної системи, можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з історії зарубіжної літератури, у розробці спецкурсів з теорії порівняльного літературознавства та підготовці навчально-методичної літератури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Отримані результати, теоретичні положення і висновки сформульовані безпосередньо автором.

Апробація результатів дисертації. Основні положення були представлені у доповідях на чотирнадцяти конференціях, у тому числі на пяти міжнародних наукових конференціях: “Україна наукова2003” (Дніпропетровськ Одеса Львів, червень 2003 р.), “Мова і культура” (Київ, червень 2003 р.), “Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, жовтень 2003 р.), “Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація (літературознавчий, культурологічний, методичний аспекти)” (Київ, жовтень 2003 р.), наукова конференція молодих учених (Київ, червень 2004 р.); на девяти всеукраїнських наукових конференціях: “Функціонування літератури в культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, лютий 2004 р., лютий 2005 р.), “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських та германських мов і літератур” (Донецьк, лютий 2004 р.), “Переклад у ХХІ столітті” (Харків, березень 2005 р.), “Проблеми розвитку сучасної лінгвістики, світової літератури та перекладознавства” (Черкаси, травень 2004 р., травень 2005 р.), “Дні науки в Гуманітарному університеті ЗІДМУ” (Запоріжжя, жовтень 2004 р., жовтень 2005 р.), “Міжкультурні комунікації: традиції і нові парадигми” (Алушта, травень 2005 р.) та на щорічних науково-звітних конференціях Запорізького національного університету в 2003, 2004, 2005 роках.

Основні положення та висновки дисертації висвітлені в дванадцяти публікаціях автора, шість із яких статті у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 284 позиції. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінки, із них 212 сторінок основного тексту.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, ступінь її розробки в літературознавчій науці, визначено мету, завдання і методологічні засади дослідження, окреслено обєкт і предмет наукового пошуку. Подано відомості про апробацію роботи, структуру дисертаційного дослідження.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ “Біля витоків західноєвропейської народної “низової” літератури” покликаний дати цілісне уявлення про процес становлення західноєвропейських малих епічних форм комічного спрямування. В ньому реконструйовано історико-соціальний контекст функціонування “низової” літератури, а використання провідних принципів сучасної соціокультурології дало можливість зясувати причини виникнення і розквіту в західноєвропейському культурному ареалі високого Середньовіччя та Відродження таких жанрових моделей, як французьке фабліо, німецький шванк та англійський джест.

У підрозділі 1.1. “Гносеологічні та онтологічні передумови виникнення “низової” комічної літератури в інтелектуально-духовному універсумі середньовічної цивілізації” продемонстровано подібність суспільно-історичних і соціокультурних процесів у тогочасній Франції, Німеччині й Англії, що дозволяє розглядати досліджуваний різновид літератури як західноєвропейську регіональну художню систему. Викликана схожим комплексом передумов, ця література є віддзеркаленням єдиної ментально-ціннісної картини світу головного реципієнта простолюдина. Крім того, для авторів такого роду художньої продукції характерною є близькість типу художнього мислення незалежно від їхньої національної приналежності.

Поява даної літературної продукції була спричинена рядом онтологічних і гносеологічних чинників, які зумовили суттєві зрушення в усталеному ході історії. Зокрема, найсуттєвішим чинником стало зниження авторитету інституту церкви, ще донедавна надійного моноліту в захисті й координуванні всіх форм життєдіяльності середньовічного суспільства.

Крім того, до переліку онтологічних передумов, які інтенсифікували розквіт “низової” літератури, слід віднести наступні: зростання загального рівня освіченості, швидкі темпи розповсюдження і вдосконалення книгодрукування, стрімкий розвиток міст, а з ним і впровадження нових форм господарювання, поява нової суспільно-політичної сили бюргерства. Зрушення в соціальній сфері знаходили прямий відгук у сфері гносеологічній, накладаючи помітний відбиток на картину світу середньовічної людини. Головним досягненням стало формування нової особистості, котра із зацікавленістю звертала свій погляд на всі аспекти життєустрою, починала відкривати для себе індивідуальну неповторність кожної людини.

Зумовлена прискореною урбанізацією перебудова “ментального універсуму” третього стану, а також досить стрімке зростання освітнього рівня нижчих прошарків суспільства викликали у новостворюваної міської “низової” культури потребу бути зафіксованою в писемному слові, представленому зрозумілою читачеві-простолюдинові національною мовою. Саме в лоні згаданої культури і сформувалася народна “низова” література, яка не поривала з фольклорною традицією, а, орієнтуючись на відображення реальних сторін повсякденного життя, виробляла власний жанровий канон і відшліфовувала власні наративні стратегії.

Підрозділ 1.2. “Становлення і розвиток “низової” західно-європейської літератури XII-XVI ст. та національні жанрові моделі комічного спрямування” є історико-літературною розвідкою, присвяченою висвітленню жанрової генеалогії західноєвропейських малих епічних форм комічного спрямування.

До генетичних джерел даного різновиду літератури можна віднести народну казку, приклади (exempla), анекдот, деякі драматичні жанри, зокрема фарс, інтермедію, інтерлюдію, а також середньовічні латинські новели, наприклад, “Діяння римлян”, східні збірники, як то “Книга про сімох мудреців” тощо. Швидкі темпи зародження і поширення “низової” міської літератури були зумовлені насамперед тим фактором, що вона спиралася як на досить потужний пласт фольклорної традиції, так і на окремі жанрові утворення середньовічної художньої творчості. Однією з найбільш давніх генетичних предтеч фабліо, шванків і джестів можна вважати протоанекдотичні цикли про шахраїв-трікстерів. Подальша трансформація пратрікстеріади знайшла своє відображення спочатку в казках про тварин, потім у чарівних, а згодом і в побутово-новелістичних казках, які за своєю жанровою ідеологією вже наближені до казки-анекдоту. Саме в новелістичних казках чітко увиразнюється основоположна для “низової” літератури тема дурості, що знаходить свою реалізацію в побутовій сфері. Єднає казку новелістичного характеру з фабліо, шванками і джестами також і тип головного героя представника простонароддя, наділеного життєвою пристосовуваністю, озброєного кмітливістю, невичерпним оптимізмом та житейською мудрістю, які повсякчасно допомагають йому в складних ситуаціях проявляти хитрість і спритність.

Суттєвий вплив на формування зазначених малих комічних форм спостерігається з боку середньовічного жанру exempla, який, будучи приналежним до літератури церковної, помітно секуляризувався і демокра-тизувався за рахунок включення анекдотів, історій побутового, а інколи навіть і жартівливого змісту. Саме широкий спектр сюжетних перипетій, зафіксованих у exempla, приваблював творців міської народної літератури, які, запозичуючи зміст, позбавляли художні тексти моралізаторства.

Простежується також генетичний звязок фабліо, шванків і джестів з такими драматичними жанрами, як інтермедія, інтерлюдія, фарс. Інтермедії та інтерлюдії виконувались у перервах між актами пєс на релігійну тематику і слугували своєрідною розрядкою, презентуючи замість героїв біблійних історій простолюдинів із їхніми дрібязковими проблемами. Обмеженість текстового обсягу, спричинена часовими рамками антракту, спонукала авторів інтермедій та інтерлюдій виробляти техніку лаконічної, але водночас і емоційно-експресивної подачі матеріалу. Ця техніка, у свою чергу, орієнтувалася на репрезентацію гострого слівця, неочікуваного повороту подій тощо. Отже, саме у драматичних жанрах формувалися ті стилістичні риси (лаконічність, підвищена експресивність, емоційна забарвленість), які стануть важливими елементами поетики фабліо, шванків і джестів. На відміну від exempla, фарси, інтермедії та інтерлюдії, як, до речі, й сама міська “низова” література, були тісно повязані з народною сміховою культурою, зокрема з фольклорними жанрами та карнавальною традицією.

Найрепрезентативнішим зразком народної сміхової культури, який слугував своєрідним інтенсифікатором розвитку “низової” літератури, і, по суті, став концептуальним жанром-праосновою фабліо, шванків і джестів, правомірно вважати анекдот. Запозичивши його іманентні жанрові характеристики, зокрема такі, як пуант (незвичайна ситуація, що несподівано вирішується завдяки неочікуваному перебігу подій чи збігу обставин), тип героя та обовязковий комічний ефект, народна “низова” література йде шляхом наративізації сюжету, що значно розширює і художній простір, і жанрову прагматику утворюваних в її лоні жанрових моделей.

Першим жанровим новоутворенням, що зявився на теренах міської “низової” літератури західноєвропейського культурного ареалу, правомірно вважати французьке фабліо, ранні зразки якого виникають у другій половині ХІІ ст., а пік популярності припадає на століття наступне. Характерною ознакою цього жанру є те, що він увібрав у себе традиції як куртуазної літератури, так і народної, тим самим зблизивши художні смаки елітарної читацької аудиторії та простолюдинів. Поява цієї жанрової модифікації у другій половині ХІІ ст. зумовила віршоване оформлення творів, оскільки на той час прозові твори ще не відносилися до регістру власне художньої літератури. Більшість із 150 зразків даного жанру, які дійшли до нашого часу, анонімні. Щоправда, історія зберегла імена таких авторів фабліо, як Жан Бодель, Рютбеф і Готьє Ле Льо.

Наступним яскравим утворенням “низової” літератури став німецький шванк, історичне життя якого охоплює доволі тривалий період від ХІІІ ст. до XVI ст. Саме цим і пояснюється той факт, що ранні шванки, як і фабліо, написані віршем, а пізні зразки цього жанру прозою. Найвідомішими авторами шванків традиційно вважають австрійського письменника Штрікера (“Піп Аміс”, 1236) та поета Філіппа Франкфуртера (“Історія священика з Каленберга”, кінець XIV ст.). Однак всесвітню славу шванкові як жанру принесла анонімна народна книга про Тіля Уленшпігеля (кінець XV ст.) шедевр німецької “низової” літератури. Цей твір згодом не лише став скарбницею сюжетів для ренесансних західноєвропейських майстрів слова, а й прислужився відомому бельгійському письменникові Шарлю де Костеру в якості протоджерела.

Не менш колоритним і самобутнім аналогом зазначених жанрів на теренах англійської літератури став джест, жанр суто ренесансний. Як було зясовано в процесі дослідження історії формування джестової традиції на англійському ґрунті, перші зразки даного жанру, більшість із яких не збереглися, були віршованими. Проте велику популярність жанрові принесли саме прозові джестові книги, зокрема “Сто веселих історій” (1526) і “Торбина новин” (1557), а також джестові біографії: “Веселі та дотепні виверти Скоггіна” (1560) та “Кумедні оповідання майстра Скелтона, поета-лауреата” (1567). Прикметно, що на початку XVI ст. англійською мовою неодноразово перекладалася німецька народна книга про Тіля, тож проблемно-тематичну подібність і типологічні збіги на рівні сюжетних алгоритмів між англійськими джестами та німецькими шванками правомірно вважати наслідками контактно-генетичного резонансу.

Важливим моментом еволюційного розвитку джестової традиції була циклізація окремих оповідок навколо постаті головного героя спритного крутія. Це сприяло появі оригінальної жанрової модифікації джестової біографії. Крім вищезгаданих, сюди слід віднести “Джести Тарлтона” (1590) та “Веселі і зухвалі джести Джорджа Піля” (1605). Безперечно, біографіями їх можна назвати лише умовно, оскільки структурно-композиційна єдність забезпечується тут лише наявністю центрального персонажа, а спів-віднесеність із власне приватним біографічним контекстом взагалі відсутня.

Певну подібність до фабліо, шванків і джестів спостерігаємо у італійських новеліно, іспанських новелах-корте, польських фрашках та українських піснях мандрівних дяків, щоправда, поетика цих жанрів заслуговує на окреме спеціальне дослідження.

Очевидна спільність різних західноєвропейських малих комічних форм відчувається вже на рівні загальної тональності, яку визначає присутність комічного начала, детермінована рекреаційним прагненням народу до оновлення своїх життєдайних сил. Тож цілком природно, що певна подібність спостерігається і на рівні проблемно-тематичного спектру, і на рівні жанрової структури, семантики та модальності, а також на рівні творення сміхової стихії.

       У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ “Західноєвропейські малі епічні форми комічного спрямування: типологічні спільності та відмінності” здійснено комплексне компаративне дослідження проблемно-тематичного спектру і жанрової природи найрепрезентативніших художніх моделей західноєвропейської міської “низової” літератури французьких фабліо, німецьких шванків і англійських джестів.

       Перший підрозділ другого розділу “Проблемно-тематичний спектр” націлений на зясування кола тих тем, при художньому висвітленні яких спостерігаються типологічні збіги, а також на виявлення тих мотивів і топосів, що вирізняються національною самобутністю.

Спільною для всіх трьох жанрів постає тема сатирично-викривального змалювання служителів церкви. Типологічні збіги при розробці антиклерикальної тематики виявляються насамперед у виборі обєкта висміювання (представники кліру), а також у присутності низки спільних для трьох літератур мотивів: викриття хтивості священиків, висміювання сластолюбства, ненажерливості та жадібності кліриків, справедливе покарання недостойних служителів церкви винахідливими простолюдинами чи самим комічним випадком.

Антиклерикальна спрямованість фабліо має здебільшого прецеденталь-ний характер, а шванки і джести, що демонструють значно вищий ступінь соціокультурної заанґажованості, ставлять під сумнів речі глобальні доктринальні положення і онтологічну практику католицької церкви. Використання дослідницьких стратегій наукової школи “нового історизму” дозволило визначити соціокультурну функцію фабліо, як функцію “стримування” культурних кордонів, оскільки французька жанрова модель, хоч і висміювала вади окремих представників кліру, але в цілому була націлена на збереження усталених етико-аксіологічних уявлень і доктринальних догм. Шванк і джест, ідеологічний простір яких є значно ширшим, спрямовані на реалізацію функції “розхитування” культурних кордонів, оскільки вони ставлять під сумнів певні культурні практики католицизму (закон целібату, латиномовне богослужіння, належний рівень освіченості кліриків та ін.) і, по суті, виступають провісниками нових реформаційних поглядів.

До числа тематичних домінант, що присутні принаймні у двох жанрах (фабліо і джестах), правомірно віднести так звану ґендерну ситуацію (стосунки між представниками чоловічої та жіночої статі). У художньому просторі фабліо на розробку цієї теми орієнтовані два типи мотивів: куртуазні та соціально-побутові. Присутність куртуазності, як своєрідного топосу у фабліо, детермінована хронологічно-географічними параметрами і потужним впливом куртуазної літератури, яка переживала пік своєї популярності майже синхронно з появою та розвитком традиції фабліо. Прикметно, що навіть при реалізації соціально-побутових мотивів у фабліо домінує позитивне ставлення до жінки, на відміну від загальної антифеміністичної тональності більшості шванків і джестів.

Ґендерна ситуація у жанровому просторі джесту представлена у трьох основних модифікаціях. Перша модифікація презентує різноманітні випадки подружньої зради (реальної, бажаної чи гіпотетичної), причому, як і у фабліо, організатором більшості сюжетних колізій тут виявляється жінка. Друга модифікація зображує недолугого чоловіка і хитромудру жінку, яка завдяки вдалій витівці успішно реалізує свої плани. Остання з-поміж модифікацій ґендерної тематики (жінка-господиня і чоловік, що потрапив у певну залежність від неї) репрезентує жінку як обєкт критики, а чоловіка, що виходить переможцем із побутових чи інтелектуальних баталій, субєктом комізму. Прикметно, що у тій картині світу, яка вибудовується в англійських джестах на ґендерну тематику, взагалі відсутні куртуазні топоси і культурні коди, якими ряснів художній простір фабліо.

Тематично-проблемне поле німецького шванку і англійського джесту єднає присутність таких тематичних домінант, як демонстрація героєм своєї блазенської натури та апологетика шахрайства. Герої шванків і джестів, як правило, заперечують усталені патріархальні звичаї і тим самим сприяють становленню нового світогляду.

До числа тем, які мають яскраво виражене національне забарвлення і присутні лише в одному із аналізованих жанрів, можна віднести зображення стосунків між майстрами і підмайстрами у шванках, а також сатиричне висвітлення у джестах сутичок чи конфліктів, що виникають між іноземцями й англійцями або між лондонцями та провінціалами. Поява цих тем у конкретних національних літературних традиціях детермінована, безперечно, специфікою соціокультурних контекстів.

Найбільш популярними топосами, що їх використовують фабліо, шванки і джести, виявляються бінарні опозиції (хитромудра жінка недолугий чоловік; хтивий священик жінка, вірна своєму чоловікові; тупий селюк шахраюватий джигун; жадібний клірик хитрий прихожанин; недостойний священик супротивник, який викриває його). Загальним місцем “низової” комічної літератури в цілому можна визнати апологетику людської активності.

Симптоматично, що і у фабліо, і у шванках, і у джестах симпатія завжди на боці героя, який є життєво активною особистістю, котра завдяки реалізації своєї блазенсько-шахрайської природи, а також завдяки розуму, дотепності та гострому слівцю завжди досягає своєї мети. Своєрідними засобами підсилення цієї атрибутивної ознаки головного героя є ряд поетичних кодів, серед яких, зокрема, прагнення надати змістові оповідок реального топографічного забарвлення, привнесення “біографічного” струменя, авторська присутність тощо.

Сюжетно-фабульна база фабліо, шванків і джестів, як було продемонстровано в процесі аналізу конкретних літературних творів, виявляється до певної міри спільною, що підтверджується наявністю типологічних аналогій та “мандрівних” сюжетів у різнонаціональних жанрових моделях комічної літератури.

Підрозділ 2.2. “Жанрова типологія: структура, семантика, модальність” присвячено дослідженню провідних жанротворчих атрибутів “низової” комічної літератури високого Середньовіччя та Відродження. Такими жанротворчими атрибутами французьких фабліо, німецьких шванків та англійських джестів правомірно вважати розважальність змісту та карнавальне начало, дієвість яких досягається через поетику заголовків та домінування певних сюжетних алгоритмів, а також через характер композиції. Усе це й становить жанрову матрицю досліджуваних національних моделей “низової” комічної прози.

Важливим елементом поетики художнього твору є заголовок, структура і семантика якого відіграють певну роль у формуванні читацьких очікувань. Особливої ваги заголовок набував у творах середньовічної літератури з її прагненням до нормативності. Він, як правило, акумулював змістову сутність твору, постаючи виразником ідейно-художнього задуму. Відтак, при дослідженні жанрологічних особливостей заголовок правомірно розглядати як такий архітектонічний компонент, що має чіткий функціональний статус і виконує певні програмуючі функції.

Здійснений під окресленим кутом зору порівняльний аналіз фабліо, шванків і джестів засвідчив наявність двох основних типів заголовків, специфіка яких обумовлена хронологією функціонування конкретних національних жанрових моделей. Так, наприклад, до першого типу належать заголовки всіх фабліо, а також ранніх німецьких шванків, тобто оповідок, поява і функціонування яких припадає на період високого Середньовіччя. Тут дається взнаки очевидне наслідування тогочасної літературної традиції, орієнтація на певну нормативність у називанні художніх творів. Будучи вкрай лаконічними, заголовки цього типу можуть містити інформацію про основний обєкт, що є причиною розгортання сюжетної колізії. Лише незначна кількість фабліо має заголовки, які являють собою короткий переказ змісту твору другий тип назв, що часто зустрічається у пізніх прозових шванках та джестах, тобто у тому масиві “низового” доробку, який відноситься до літератури доби Відродження. Конспективний виклад сюжетної канви, зосереджуючи увагу на інтригуючому сюжеті, стимулює інтерес широкої читацької аудиторії. Уніфікований підхід у називанні творів цих жанрів, що намітився в літературі періоду Відродження, є свідченням творення “низовою” літературою власної поетики.

Аналізовані збірки шванків і джестів вирізняє той момент, що, попри наявність заголовків у кожної з оповідок, існує також і загальна назва збірок “Тіль Уленшпігель” (повний варіант “Цікава повість про Тіля Уленшпігеля”), та “Кумедні оповідання майстра Скелтона, поета-лауреата”. Деякі типологічні спільності прослідковуються і на рівні цих назв. Так, обидва заголовки фіксують імена головних героїв, котрі були історичними особами, що, в свою чергу, свідчить про бажання подати історії, як реалістичні. Характерним також є й прагнення дати попередню характеристику творам через епітети “цікава”, “кумедні”. Налаштувати читацький загал на позитивно марковані твори, підкреслити їх розважальний характер це головне ідеологічне призначення заголовків, яке досягається завдяки такій структурно-семантичній побудові.

Специфічність “низової” літератури, її несхожість на інші різновиди пізньосередньовічної літератури чітко простежується і на рівні сюжетних алгоритмів одного з визначальних компонентів її жанрової матриці. Під сюжетним алгоритмом у даній дисертації запропоновано розуміти своєрідну наперед визначену схему розгортання подієвого ряду. До числа найуживаніших алгоритмів, що активно використовуються і фабліо, і шванком, і джестом, належать алгоритми “нестача/набування чогось бажаного”, “провчання/висміювання когось”, “реалізація вдалої витівки заради досягнення власного задоволення” та “пряме розуміння переносного значення”. Прикметно, що ані проблемно-тематичний спектр, ані характеристика героя не є визначальними чинниками при виборі алгоритму. З певною долею умовності таким чинником інколи можна назвати пуант, який здебільшого відіграє ключову роль у жанровій організації шванків і джестів, а у фабліо представлений досить своєрідно. Наративна розгорнутість французької жанрової моделі дещо знецінює роль пуанта і формує ефект нанизування сюжетних колізій у межах однієї оповідки.

Спільність проблемно-тематичного спектру і жанротворчих атрибутів досліджуваних моделей значною мірою зумовлена контактно-генетичними звязками. Французькі фабліо, які швидко розповсюдились за межами свого національного культурного простору, відчутно вплинули на формування німецької шванкової традиції, про що свідчать ранні віршові збірки Штрікера і Ф.Франкфуртера. У свою чергу, для формування англійської джестової традиції важливим інтенсифікуючим чинником стала поява на початку XVI ст. англомовних перекладів німецької народної книги про Тіля Уленшпігеля. Головними наслідками цих контактно-генетичних звязків були розширення фабульного фонду за рахунок нового сюжетного матеріалу та відчутне збагачення арсеналу художніх прийомів.

Фабліо, шванки та джести зближує й те, що в їхньому художньому просторі вибудовуються схожі за характером моделі світу. І хоча у фабліо домінує сатирична стихія, інспірована бажанням автора викорінити певні вади, а у шванку та джесті пріоритетною виявляється апологетика людської винахідливості, що підживлює гумористичну атмосферу, у всіх трьох жанрах дуже важливу роль відіграє комічне начало.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ “Поетика комічного у фабліо, шванках і джестах” представлено аналіз сміхової стихії, яка є домінуючою в емоційній палітрі досліджуваних жанрів, а також зясовано специфіку творення комічного ефекту.

У першому підрозділі третього розділу “Сміхова стихія і її провідні конституенти” обґрунтовано гіпотезу, згідно з якою, типологічні спільності між згаданими жанрами спостерігаються й на рівні творення загальної емоційної атмосфери, яку можна назвати сміховою стихією. Естетизація сміхової стихії, характер якої значною мірою залежить від соціокультурного контексту та естетичних смаків потенційного реципієнта, призводить до формування комічного ефекту. Суттєві розбіжності у епістемологічних основах комізму тогочасся і сучасності дають підстави при аналізі фабліо, шванків і джестів говорити саме про сміхову, а не комічну стихію, а результат естетизації сміхового поля розглядати як комічний ефект.

На рівні жанрової структури сміхова стихія може опредмечуватися через такі важливі конституенти, як специфічне жанроутворююче ядро (пуант), сміхові мотиви та систему персонажів.

Важливим компонентом жанрової структури досліджуваних художніх форм є пуант кульмінаційна точка сюжетного розвитку, в якій стикаються дві антиномічні життєві стратегії або два контрастних явища. У художньому просторі фабліо, шванків і джестів, як і в структурі анекдоту, пуант виконує функцію жанроутворюючого ядра. Крім того, він продукує розгортання сміхової стихії. Серед пуантів, представлених у “низовій” міській літературі, можна виокремити чотири основні типи: вербальний, ситуативний, вербально-ситуативний і ситуативно-вербальний. Тип пуанта, до певної міри, залежить від тематичної домінанти.

Важливими конституентами сміхового поля у фабліо, шванках і джестах постають сміхові мотиви. Під сміховим мотивом у даній дисертації мається на увазі такий різновид мотиву, який спроможний викликати сміх потенційного читацького загалу. Досвід, набутий при вивченні проблемно-тематичного спектру і жанрової типології “низової” комічної літератури, дозволив виокремити декілька груп сміхових мотивів.

Перша група мотиви, що обєднані досить специфічним ідеологічним концептом десакралізацією. Якщо у фабліо сатиричному висміюванню піддаються, головним чином, вади церковнослужителів, то у шванках і джестах обєктами гострої критики виступають також сам інститут католицької церкви та практика латиномовного богослужіння. У залежності від конкретної суспільно-історичної ситуації в тій або іншій країні кожна національна література презентує той спектр пороків церковнослужителів, який вважався найбільш кричущим.

Друга група сміхових мотивів, присутніх у фабліо, шванках і джестах, обєднана спільним пафосом апологетикою винахідливості. Засвідчуючи очевидну типологічну подібність різнонаціональних жанрів комічної “низової” літератури, ці мотиви дають підстави говорити про те, що ментально-ціннісне тло, на якому виникали досліджувані жанри, було спільним і укоріненим у близькі світоглядні орієнтири. У художньому просторі фабліо ця група представлена мотивами, що повязані з уславленням людської винахідливості у сфері ґендерних стосунків та в соціально-побутовій сфері. У німецькій “низовій” літературі апологетика винахідливості домінує при висвітленні таких тем, як стосунки майстра та підмайстра, поліпшення героєм свого матеріального становища, а також демонстрація героєм його блазенсько-шахрайської природи. Суто німецьким сміховим мотивом є тема розвінчання діяльності магів та алхіміків. Серед сміхових мотивів джесту, які здебільшого виявляються дуже подібними до шванкових, національно детермінованими можна вважати мотиви, що повязані з постатями іноземця та недолугого провінціала.

У системі персонажів “низової” комічної літератури можна виокремити субєкт комізму (той, хто ініціює сміхову ситуацію, як правило, це шахрай або блазень), обєкт комізму (той, хто висміюється), сторонній спостерігач (той, хто вказує публіці на обєкт комізму і виступає рупором авторської позиції).

Сміхова стихія фабліо, шванків і джестів у цілому була орієнтована на десакралізацію окремих високих концептів (приміром, святості, праведності й моральної вищості кліру) та формування нових етико-психологічних норм і уявлень, яких потребувала нова суспільно-історична формація капіталізм, що зароджувався й робив перші успішні кроки. Згідно з логікою, що панувала у сміховій стихії міської “низової” літератури, усталена середньовічна ієрархічна вертикаль ставилася під сумнів (фабліо) або навіть руйнувалася (шванк, джест). Важливу роль у запровадженні нових світоглядних уявлень та цінностей відігравало комічне начало.

Другий підрозділ третього розділу присвячений аналізу специфіки і механізмів творення комічного ефекту.

На рівні творення комічного ефекту фабліо, шванки і джести демонструють очевидну типологічну подібність. Комічне начало в усіх проаналізованих жанрах має яскраво виражений карнавалізований характер, щоправда, метою карнавалізації може виступати як сатирично-викривальний імператив (саме він домінує у фабліо), так і прагнення автора досягти рекреаційного ефекту (яке превалює у шванках та джестах).

Серед прийомів творення комічного ефекту домінують наступні: наділення героїв блазенсько-шахрайською природою, використання такого типу комічності, як раблезіанський сміх, а також введення до системи персонажів дзеркальних героїв. Прикметно, що такі прийоми творення раблезіанського сміху, як обсценні жарти та залучення карнавальних культурних кодів (обігрування матеріально-тілесного низу, змалювання скатологічних вчинків та ін.), у фабліо зустрічається значно рідше, що можна пояснити відчутним впливом на цей французький жанр куртуазної традиції.

Спільним для фабліо, шванків і джестів виявляється використання такого художнього тропа, як мовностилістична гра, що реалізує багаті семантичні можливості “культурного слова”. Використання цього прийому у різних жанрах різниться не формою його художньої репрезентації, а його функціональним призначенням. Герой німецької народної книги грає зі своїми супротивниками, озброївшись метафоричним сприйняттям дійсності, а персонаж англійських джестів незрідка використовує словесну гру, як своєрідну прелюдію до основної частини комічної оповідки. У фабліо гра словами зустрічається рідше і постає здебільшого або у вигляді допоміжного елементу розвязки, або, як і у джесті, стартовою точкою розгортання сюжетної колізії. Введення до системи образів дзеркальних персонажів (відомий шахрай хитрун, який виявляється ще спритнішим), що найчастіше застосовується авторами джестів, а також залучення карнавальних кодів і найрізноманітніших описів шахрайських трюків, усе це відтворює радість буття, яка є усвідомленою потребою ренесансної особистості.

У ВИСНОВКАХ запропоновано стислий виклад підсумків проведеного дослідження. Аналіз поетики фабліо, шванків і джестів засвідчив наявність очевидних типологічних спільностей на проблемно-тематичному та морфологічному (структура і семантика заголовків, сюжетні алгоритми, наявність пуанта як жанроутворюючого ядра та ін.) рівнях. Національно детерміновані відмінності спостерігаються здебільшого на рівні творення комічного ефекту, характер якого суттєво впливає на жанрову ідеологію тієї чи іншої моделі. Конституенти сміхової стихії (пуант, сміхові мотиви і специфічна система персонажів) у фабліо, шванках і джестах виявляються, по суті, однаковими. Подібним є і характер комічного начала, іманентну сутність якого визначає присутність карнавально-ігрової стихії.

Прикметно, що у пізньосередньовічних фабліо метою комізму виявля-ється, як правило, сатиричне зображення дійсності. У шванках і джестах жанрах, історичне життя яких припадає на добу Відродження, відчутна також і суто рекреаційна інтенція. Відтворення радості буття, взятого у всій сукупності його проявів, для авторів шванків і джестів є не менш важливим творчим імперативом, аніж викривальність, тож і спектр прийомів творення комічного ефекту, якими вони послуговуються, є дещо ширшим.

Використання дослідницьких стратегій “нового історизму” дозволило зясувати, що жанрова ідеологія фабліо спрямовується здебільшого на стримування культурних кордонів та збереження усталених етико-аксіологічних стереотипів, а шванки і джести виконують принципово відмінну соціокультурну функцію, розхитуючи ментально-світоглядні норми й сприяючи запровадженню нових орієнтирів у найрізноманітніших сферах буття індивідуума.

Таким чином, західноєвропейські національні варіанти міської “низової” літератури комічного спрямування, що утворюють єдину регіональну систему, демонструють ряд типологічних спільностей і певних відмінностей, детермінованих специфікою розвитку національних літератур та конкретними соціально-історичними чинниками. Як своєрідна сполучна ланка між високою середньовічною та ренесансною літературами, жанрові моделі міської “низової” літератури, що пропускають крізь призму сміху реальні картини життя простолюдинів, закладають історико-літературну перспективу, яка знаходить втілення в одному з найпопулярніших жанрів доби Відродження західноєвропейській новелі.



Основні положення дисертації відбиті в таких публікаціях автора:


  1. Сидоренко О. Стан вивченості шванку в літературознавстві другої половини ХХ ст. та шляхи подальшого наукового пошуку // Ренесансні студії. Запоріжжя, 2003. Вип.9. С. 44-54 (0,6 др. арк.).
  2. Сидоренко О.В. Специфіка художньої саморепрезентації авторського “Я” в народній книзі про Тіля Уленшпігеля // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. Черкаси: ЧДТУ, 2004. Число восьме. С. 145-148 (0,4 др. арк.).
  3. Сидоренко О.В. Провідні конституенти сміхового поля в народній книзі про Тіля Уленшпігеля: механізми творення // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2004. С. 163-166 (0,4 др. арк.).
  4. Сидоренко О.В. Особливості використання сюжетних алгоритмів у західноєвропейських жанрах “низової” літератури пізнього Середньовіччя та раннього Відродження // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернандского. Серия Филология. Симферополь, 2005. Том 18 (57). С. 304-307 (0,4 др. арк.).
  5. Сидоренко О.В. Специфіка структурування вербального пуанту в джестах і шванках // Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання: Науковий журнал / Ред. В.Д.Каліущенко та ін. Донецьк: ДонНУ, 2005. Т.2. № 1 (4). С. 96-105 (0,7 др. арк.).
  6. Сидоренко О.В., Торкут Н.М. Структура і семантика заголовків французьких фабліо, німецьких шванків та англійських джестів у світлі компаративного аналізу // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. Черкаси: ЧДТУ, 2005. Число девяте. С. 295-298 (0,4 др. арк.).


Додаткові публікації:


  1. Сидоренко О.В. Специфіка репрезентації карнавального начала в німецькій народній книзі про Тіля Уленшпігеля // Мова і культура. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. Вип. VI. Т.6. Ч.2. Художня література в контексті культури. С. 291-297 (0,5 др. арк.).
  2. Сидоренко О. Специфіка комічного первня книги про Тіля Уленшпігеля в контексті методології нового історизму // Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація (літературознавчий, культурологічний, методичний аспекти): Збірка матеріалів міжнародної конференції. К.:УАВЗЛ, 2003. С. 220 (0,1 др. арк.).
  3. Сидоренко О.В. Життєве кредо Тіля Уленшпігеля в контексті аксіологічної парадигми Середньовіччя // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Україна наукова2003”. Том 5. Філософія. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. С. 9 (0,1 др. арк.).
  4. Сидоренко О.В. Жанрова ідеологія німецького шванку крізь призму методології “нового історизму” // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 28-29 жовтня 2004 р. Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. Т.3. С. 180-182 (0,1 др. арк.).
  5. Сидоренко О.В. Переклади німецьких шванків про Тіля Уленшпігеля в ренесансній Англії як інтенсифікатор розвитку національної джестової традиції // Переклад у ХХІ столітті: Тези наукової конференції. Харків, 2005. С. 46 47 (0,1 др. арк.).
  6. Сидоренко О.В. Український бурлеск у контексті західноєвропейської традиції “низової” літератури // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 27-28 жовтня 2005 р. Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2005. Т.3. С. 262-263 (0,1 др. арк.).


Анотація

Сидоренко О.В. Малі комічні форми в західноєвропейських літературах високого Середньовіччя і Ренесансу. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 порівняльне літературознавство. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена порівняльному аналізу жанрів міської “низової” літератури комічного спрямування високого Середньовіччя та Відродження, зокрема французьких фабліо, німецьких шванків і англійських джестів. Прослідковано передумови становлення даного різновиду літератури, а також його жанрову генеалогію. Досліджуються типологічні збіги та відмінності на тематологічному, генологічному, жанрологічному рівнях.

       Виявляються спільні тематичні домінанти, а також національно детерміновані мотиви і топоси, аналізуються такі провідні жанротворчі атрибути, як структура і семантика заголовків, сюжетні алгоритми, композиція тощо. Зясовується природа сміхової стихії досліджуваних жанрових моделей, виокремлюються її провідні конституенти та механізми творення комічного ефекту.

Ключові слова: фабліо, шванк, джест, “низова” література, типологічні подібності та відмінності, тематологічний, генологічний, жанрологічний рівні, комічне, сміхова стихія.


Аннотация

Сидоренко О.В. Малые комические формы в западноевропейских литературах высокого Средневековья и Возрождения. Рукопись.

       Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05. сравнительное литературоведение. Институт литературы им. Т.Г.Шевченка НАН Украины, Киев, 2006.

       Диссертация посвящена сравнительному анализу таких жанров низовой комической литературы высокого Средневековья и Возрождения как французские фаблио, немецкие шванки и английские джесты и нацелена на выявление типологических схождений и различий между ними.

       В работе выявлены онтологические и гносеологические факторы, способствовавшие появлению анализируемой литературной продукции, а также очерчен круг тех жанров-предтеч (народная сказка, поучительный пример, анекдот, средневековые латинские новеллы, фарс, интерлюдия, интермедия и др.), элементы поэтики которых заимствовались фаблио, шванками и джестами.

       В результате сопоставления исследуемых жанровых моделей было установлено, что общей для них является тема сатирически-изобличительного изображения служителей церкви. Типологические схождения при разработке этой темы прослеживаются как в выборе объекта высмеивания, так и в наличии ряда общих мотивов. Среди тематических доминант, представленных в двух из трех рассматриваемых национальных модификациях низовой литературы, следует отметить так называемую гендерную ситуацию, к изображению которой часто прибегают авторы фаблио и джестов. Проблемно-тематические поля шванка и джеста объединяет наличие таких доминант, как демонстрация героем своей шутовской натуры и апологетика плутовства. Лишь для одной жанровой модели шванка характерна тема взаимоотношений между мастерами и подмастерьями, а тема отношения к иностранцам раскрывается только в джесте. В процессе анализа тематического спектра были также выделены основные бинарные оппозиции, которые используются фаблио, шванками и джестами.

При изучении жанровой типологии анализируемых моделей были выявлены и проанализированы их основные жанровые атрибуты (специфи-ческая структура и семантика заглавий, наиболее часто встречающиеся сюжетные алгоритмы и т.д.). К числу наиболее распространенных алгоритмов (схем развития событийного ряда) относятся нехватка/приобретение желаемого”, “проучивание/высмеивание кого-то”, “реализация удачной затеи ради достижения личного удовольствия”, “прямое понимание переносного значения слов. Важным компонентом жанровой структуры анализируемых моделей правомерно считать пуант кульминационную точку сюжетного развития, в которой сталкиваются две противоположные жизненные стратегии или же два контрастных явления. Перечень типов пуанта оказывается одинаковым для всех анализируемых жанровых моделей низовой городской литературы высокого Средневековья и Возрождения (вербальный, ситуативный, вербально-ситуативный и ситуативно-вербальный), что дает основания говорить об их типологической близости.

       Типологические схождения наблюдаются и на уровне общей эмоциональной атмосферы, которую можно определить как смеховую стихию. На уровне жанровой структуры смеховая стихия может опредмечиваться через такие важные конституэнты смехового поля как специфическое жанрообразующее ядро (пуант), смеховые мотивы и своеобразная система персонажей (субъект комизма, объект комизма, посторонний наблюдатель). Результат эстетизации смехового поля рассматривается как комический эффект, приемы создания которого для фаблио, шванков и джестов оказываются общими (шутовски-плутовская природа героев, использование раблезианского смеха, введение в систему персонажей зеркальных героев и т.д.).

В процессе сравнительного анализа было установлено, что целью средневековых фаблио являлось сатирическое изображение действительности, а в ренессансных шванках и джестах доминировала рекреационная интенция. В этом контексте исследованы и соответствующие различия в характере использования этими жанрами приемов создания комического эффекта.

       Обращение к методологии нового историзма позволило выявить, что жанровая идеология фаблио нацелена на сохранение культурных границ, а шванков и джестов на внедрение новых ориентиров в различные сферы жизни.

Жанровые модели низовой комической литературы, пропуская реальные картины жизни простого народа сквозь призму смеховой стихии, закладывали историко-литературную перспективу, которая находила яркое воплощение в ренессансной новелле.

       Ключевые слова: фаблио, шванк, джест, “низовая” литература, типологические схождения и различия, тематологический, генологический, жанрологический уровни, комическое, смеховая стихия.

Summary

Sydorenko O.V. Small comic forms in West European literatures of High Middle Ages and Renaissance. Manuscript.

A dissertation for the Candidate degree in Philology. Speciality 10.01.05 Comparative Literary Studies. Institute of Literature named after T.G.Shevchenko. The National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.

       The thesis concentrates on the analysis of the genres of High Middle Ages and Renaissance town “low” literature of comic orientation, such as French fabliaux, German schwanks and English jests. The preconditions of formation of this variety of literature and its genre genealogy are under consideration in the dissertation. Typological similarities and differences are studied on the levels of subject-matter, genre and genealogy.

       Common subject-matter dominants as well as nationally determined motives and topoi are brought out, and such basic genre forming attributes as structure and semantics of the titles, plot algorithms, composition, etc. are analyzed. The nature of laughter in these genre models, its principal constituents and mechanisms of forming comic effect are singled out.

Key word: fabliau, schwank, jest, “low” literature, typological similarities and differences, subject-matter, genre, genealogy level, the comic, laughter.


Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины