Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: "Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів" Спиридона Черкасенка (типологія жанру, специфіка образної системи і способи її художньої реалізації) 2001 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / С.І. Дяченко; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2001. — 20 с. — укp.
Аннотация: Розглянуто окремі теоретичні питання історичного та пригодницького романів. Визначено вплив міфопоетичної свідомості, неусвідомленого відтворення міфологічних структур у романі. На основі дослідження жанрових, композиційних та хронотопних особливостей роману "Пригоди молодого лицаря" зроблено спробу осягнути внутрішню організацію його художньої структури, для якої характерні ознаки словесної та сюжетної гнучкості. За допомогою портрета - одного з найважливіших засобів художнього вислову - досліджено й проаналізовано образну систему роману "Пригоди молодого лицаря". Розкрито майстерність психологічного аналізу в ньому, визначено художню своєрідність авторського письма. Досліджено взаємозв'язок та особливості жанрового різновиду та поетичності мови роману. Встановлено, що "Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів" - історико-пригодницький роман з гармонійним поєднанням різних стильових ознак художнього письма, всебічним розкриттям характерів і психологічних станів.

Текст работы:

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА






Дяченко Світлана Іванівна



                                                                                               УДК 821. 161. 2 (092)





Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів

Спиридона Черкасенка

( типологія жанру, специфіка образної системи і способи її художньої реалізації )




10.01.01 українська література





АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук








Київ 2001

       Дисертацією є рукопис.


       Роботу виконано на кафедрі української літератури ХХ століття Київського  національного університету імені Т.Г. Шевченка, Кабінет Міністрів України.


                                       


       Захист відбудеться   6 березня  2001 р. о 16.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному  університеті  імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

       

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного  університету  імені М.П. Драгоманова , 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.


       Автореферат розісланий  5 лютого 2001 р.



       Вчений секретар

       спеціалізованої вченої ради                                                    Н.П. Гальона



Загальна характеристика роботи


Останнім часом в історії вітчизняного літературознавства посилився інтерес до раніше свідомо замовчуваних імен кінця ХІХ-початку ХХ століття. Повернення "на літературну орбіту" (Г.Семенюк) значної кількості письменників, відкриття інформативного кордону для визнаних світом культурологічних концепцій та одночасне заглиблення в національні духовні джерела окреслили вихід літературознавчої думки на нові простори.

У цьому потоці аналітичної думки актуальними лишаються проблеми теорії й історії роману. Вчені виходять з того, що роман - це жанр, який дає найповніше уявлення про дійсність, розгортає епічну картину світу в його найрізноманітніших проявах і взаємозв´язках. Колізії роману зумовлені долею реальної або вигаданої особистості, тим, коли, як і якої долі вона зазнає, як узгоджується її мислення і діяльність з панівними ідеологемами і художніми тенденціями часу, як такі ідеї стимулюють інтерес сучасників саме до цього предмета як до жанротворчого чинника.

Незважаючи на відмінність романів за тематикою, обсягом, мірою драматизації сюжету, за композиційно-сюжетними принципами, способами оповіді в них, у творах такого жанру наявні й певні стильові домінанти. Одна з найбільш помітних серед них - це наповнення сюжету в усіх його компонентах безпосередньою романтичною змістовністю: інтрига стає засобом відображення конфлікту між особистістю і суспільством, перетворюється в "пружину'', яка дає поштовх цілеспрямованим діям героя і зміцнює тим самим його сюжетотворчу роль; драматизуючи цю роль, інтрига підпорядковує своїй логіці і розвиток (зародження, загострення і розв`язання) будь-якої суперечності, і перебіг, і склад сюжетних подій, і навіть композиційний ''замок'' твору. При цьому інтрига не завжди реалізується в розв`язці, бо справжня вага роману не в сюжетній завершеності чи "відкритості", а передусім у характері зображення життя як процесу.

Поява історичних романів в українській літературі, започаткована романом "Чорна рада" П.Куліша, викликала неабиякий резонанс у літературознавстві 30-50-х рр. ХХ ст., спонукала до визначення їхньої жанрової специфіки. У 70-80-х рр. розуміння цього питання було точнішим, визначилися два основні погляди на нього: 1) історичний роман - самостійний жанр (Л.Александрова, І.Варфоломєєв, Г.Ленобль); 2) історичний роман - один із різновидів жанру роману. Такої думки дотримується сьогодні більшість дослідників: Р.Багрій, Є.Баран, А.Гуляк, М.Кодак, В.Чумак та ін. Ґрунтовні наукові дослідження значної кількості літературознавців показали усталення історизму як однієї з форм філософічності в зображенні минулого і його співвіднесення із сучасним.

На початку ХХ століття творчі шукання українського письменника Спиридона Черкасенка (1876-1940) на теренах прози зумовили появу історико-пригодницького роману "Пригоди молодого лицаря" з яскравим зразком синкретичного стилю на підґрунті органічного поєднання різних стильових ознак. Великий прозовий твір - центр світовідчуття С.Черкасенка, його історичних та філософських зацікавлень, його літературної практики. Це оновлений різновид історичного роману - історико-пригодницький, в якому наявні авторський вимисел і бувальщина, майстерно поєдналися пригода й історична дійсність.

Перше видання роману здійснило видавництво "Батьківщина" в 1937 році у Львові, проте цей твір увійшов до літературного обігу лише через півстоліття. Українське літературознавство уже має певні здобутки в дослідженні оригінальної та різноманітної за жанрами творчої спадщини С.Черкасенка як поета і драматурга. Однак дотепер проблема художньої своєрідності роману "Пригоди молодого лицаря" не стала об´єктом наукового дослідження, відсутній аналіз його архітектоніки та поетики.

У контексті окреслених вище літературознавчих проблем актуальним видається наукове вивчення створеного С.Черкасенком різновиду романного жанру, осмислення збагаченого попереднім досвідом письменників ХІХ століття своєрідного романного мислення автора, його особливого ставлення до слова як матеріалу художньої творчості.

Мета дослідження передбачає розглянути жанрову специфіку роману "Пригоди молодого лицаря" як оригінального художнього явища в українській літературі початку ХХ століття; розкрити світобачення С.Черкасенка, внутрішню цілісність і єдність створеного ним художньо-образного світу, показати взаємозв´язок між жанровими особливостями твору та поетикою його мовно-стильових форм, своєрідною образністю, а також визначити місце й значення роману в літературному процесі зазначеного періоду.

Реалізація поставленої мети передбачає розв´язання таких конкретних завдань:

  • проаналізувати жанрову специфіку твору, що є художнім синтезом історичних, пригодницьких і міфологічних парадигм;
  • висвітлити художнє світобачення письменника;
  • розкрити майстерність психологічного аналізу в романі "Пригоди молодого лицаря";
  • зясувати специфіку Черкасенкового живописання словом, творення самобутніх образів-характерів шляхом відповідного аналізу роману "Пригоди молодого лицаря" і зіставлення його з романами "Сагайдачний" Д.Мордовця та "Сагайдачний" А.Чайковського;
  • виявити художню своєрідність авторського письма, особливості жанрового різновиду і поетичності мови роману "Пригоди молодого лицаря";
  • визначити роль С.Черкасенка у жанровому збагаченні української прози.

Теоретико-методологічною основою дисертації є концепції О.Білецького, М.Сиротюка, І.Франка про жанрову специфіку історичного та пригодницького романів, а також наукові ідеї українських істориків та теоретиків літератури Л.Александрової, В.Барвінського, Ф.Білецького, А.Гуляка, Л.Дем´янівської, І.Дзюби, С.Єфремова, М.Ільницького, М.Левченка, О.Мишанича, Л.Новиченка. У своїх дослідженнях дисертантка спиралася на праці зарубіжних учених М.Бахтіна, А.Вуліса, А.Есалнек, В.Кожинова, Г.Ленобля, Е.Мелетинського, С.Орлова, Б.Реізова та ін.

У процесі дослідження застосовувалися елементи історико-порівняльного, психоаналітичного, системно-естетичного методів.

Об´єкт і матеріал дослідження - широкоформатний прозовий твір С.Черкасенка "Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів" (1934).

Наукова новизна. Робота є першою спробою дослідити специфіку історико-пригодницького роману, майстерність Черкасенка-художника у творенні образів-характерів, стильову манеру художнього письма у жанрі романної прози.

Теоретичне значення дисертації. Матеріали і висновки дослідження мають вагоме значення для подальшого розвязання теоретичних питань модифікації історичного і пригодницького романів, індивідуального стилю С.Черкасенка з одночасним поглибленим потрактуванням рис оригінальності і національної самобутності у доробку українських письменників. Проза С.Черкасенка аналізується як особливий концептуальний спосіб авторського світопізнання, що збагачує європейську художню традицію, літературознавчі уявлення про історико-пригодницький роман ХХ ст. Зазначені аспекти дослідження сприятимуть повнішому зясуванню ідейно-тематичного та ідейно-художнього діапазону творчості письменника.

Практичне значення дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використаними в університетських курсах лекцій з історії української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття, в спецкурсах, спецсемінарах з проблем поетики прози С.Черкасенка та з питань розвитку історико-пригодницької прози загалом, а також у створенні певних розділів підручників. Запропонований методико-процедурний апарат аналізу літературного матеріалу може бути корисним для написання наукових праць з проблем української історичної романістики.

Зв´язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі української літератури ХХ століття Київського національного університету імені Тараса Шевченка; вона пов´язана з науково-дослідною роботою кафедри над проблемою "Літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ століття в Україні: течії, стилі, напрями, жанрові різновиди".

Апробація роботи. Окремі розділи і дисертація в цілому обговорювалися на засіданні кафедри української літератури ХХ століття Київського національного університету імені Тараса Шевченка, результати дослідження доповідалися на всеукраїнських конференціях (Київ, 1996, 1998 рр.), на науковій конференції "Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру (Київ, 1999 р.).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. До тексту опрацьованих джерел додається список використаних архівних матеріалів. Текст дисертації викладено на 213 сторінках. Список використаних джерел охоплює 225 позицій.


Основний зміст дисертації


У "Вступі" обґрунтовано актуальність і наукову новизну дослідження, визначено його методологічну основу і конкретні методи, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, окреслено її теоретичну цінність та практичне значення.

У першому розділі - "Роман Спиридона Черкасенка "Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів" крізь виміри жанру: традиції і новаторство" - акцентується увага на типології жанру історико-пригодницького роману.

З розвитком історичного роману пов´язаний процес засвоєння реалістичною прозою принципів соціальності й історизму. Тому історичний роман став своєрідною ланкою в перебізі літературного процесу, тим жанром епічного роду, який значною мірою відповідав потребам епохи.

Першим історичним романом (російськомовним й досі не опублікованим) в українській літературі вважається роман П.Білецького-Носенка "Зиновий Богдан Хмельницкий. Историческая картина событий, нравов и обычаев ХУІІ века в Малороссии" (1829), однак лише під пером П.Куліша історичний роман відбувся як іманентний жанр. Автор "Чорної ради" усвідомлював, що роман ХІХ століття не може бути простим повторенням епічної традиції, а повинен насамперед визначатися внутрішньою єдністю історичної і художньої правди.

П.Куліш збагатив роман справжнім історизмом, який полягав не тільки у художньому відтворенні зовнішнього образу Руїни, а й у можливості побачити історію України зсередини, в процесі її руху, вловити і передати дух часу, тому навіть вигадані його персонажі такі правдиві.

Неабиякий вплив на розвиток романного мислення П.Куліша мала творчість засновника історичної прози у Європі В.Скотта. Глибоке сприйняття і засвоєння уроків великого шотландця у П.Куліша не було пасивним. Він творчо переосмислив його романи і навчився воскрешати українську давнину своїм особливим, історично неповторним способом.

Оскільки мистецтво не повинно фотографувати, протоколювати минуле життя, то відштовхуючись від реального в минулому світі, беручи його за основу, мистецтво формує свій власний художній світ. Вдаючись до найрізноманітніших форм умовності, воно по-своєму розгруповує скаламучений потік історичного минулого - за допомогою творчої фантазії трансформує, видозмінює його.

Для розвитку української історичної прози чимало зробив і М.Старицький, який плідно попрацював над тим, щоб познайомити своїх сучасників і наступні покоління з героїчною історією рідного краю. Своїми творами, написаними переважно в кінці 90-х рр. ХІХ століття, М.Старицький продовжив традиції Т.Шевченка, П.Куліша, М.Гоголя. Це знайшло свій вияв у широкому відображенні письменником реалій доби, розкритті патріотизму, свободолюбства народних мас, в його трактуванні ролі народу в історії, в боротьбі за волю і незалежність України.

Послідовне наближення до реальної історії виявилось однією з істотних особливостей усього процесу розвитку української художньо-історичної літератури. Характерно, що історичні твори кінця ХІХ - початку ХХ століття присвячувалися конкретним подіям визвольного руху в минулому. Їхніми головними героями виступали історичні постаті. Ця нова якість яскраво позначилася навіть на назвах творів про минуле. Якщо класичні романи "вальтерскотівського" типу найчастіше називалися іменами вигаданих персонажів - головних героїв творів, то значна частина романів початку ХХ століття діставала назву від історичних постатей, чия доля разом з певними подіями була у центрі уваги авторів: "Богун" О.Соколовського, "Іван Богун" Я.Качури, "Наливайко" І.Ле, "Святослав" С.Скляренка, "Данило Галицький"   А. Хижняка.

Загалом же в більшості українських романів про минуле, незалежно від їхнього найменування, значне  місце відводилося певним історичним постатям. Історія в цих творах виходить далеко за означені в тексті хронол