Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Юридична термінологія української мови: історія становлення і функціонування 2004 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / М.Б. Вербенєц; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т філології. — К., 2004. — 20 с. — укp.
Аннотация: Проведено комплексний типологічний аналіз юридичної терміносистеми української мови у контексті термінотворчих процесів сучасного світу, зокрема в польській мові. Досліджено шляхи становлення та розвитку національної юридичної термінології, її системні параметри, словотвірні особливості та потенціал, проаналізовано сучасні методи й типові моделі термінотворення та продуктивні лексико-семантичні процеси у даній сфері. Аргументовано взаємозалежність екстра- й інтралінгвальних факторів у формуванні особливостей терміносистеми національної мови в контексті розвитку субмови права інших народів. Вперше в науковий обіг введено фактологію з історії становлення української юридичної термінології, зокрема польсько-литовської доби. Розроблено принципи та методи укладання словника юридичної термінології філологічного типу, що відповідає сучасним комунікативним потребам.

Текст работы:

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ








Вербенєц Мая Боґуміла





УДК 811.161.2:340.113






ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ











Спеціальність 10.02.01 українська мова








Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук








КИЇВ 2004

Дисертацією є рукопис


Роботу виконано на кафедрі історії української мови Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Науковий керівник:        доктор філологічних наук, професор

Шевченко Лариса Іванівна,

Інститут філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії української мови



Офіційні опоненти:        член-кореспондент НАН України,
доктор філологічних наук, професор

                               Півторак Григорій Петрович,

                               Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України,

                               завідувач відділу загальнославістичної

                               проблематики східнословянських мов;

                               


                               кандидат філологічних наук

                               Туровська Людмила Володимирівна,

                               Інститут української мови НАН України,

науковий співробітник відділу термінології та ономастики



Провідна установа:        Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра стилістики української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ




Захист  дисертації відбудеться 21 січня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 14, к. 63).




З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).



Автореферат розіслано 16 грудня  2004 року.






Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                к. філол. н., доц. Гнатюк Л.П.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Інтенсивні трансформаційні процеси кінця XX початку XXІ ст. у Центрально-Східній Європі, безпосереднє сусідство України з європейськими державами та намагання наблизитися до єдиної європейської системи права вимагають відповідних змін у системі чинного законодавства
і в регулюванні правових відносин. Відкрита політика незалежної України сприяє поглибленню культурних, наукових, економічних, політичних та інших звязків. Оскільки регулятивом всіх сфер суспільного життя є право, юридична мова (або правнича), яка їх обслуговує, набуває великого значення.

У звязку з цим виникає потреба впорядкування та унормування, а іноді навіть переструктуризації національної юридичної терміносистеми. У випадку України це питання стоїть досить гостро з огляду на розширення сфери функціонування української мови, що набула статусу державної. Останнім часом все більш перспективним напрямком стає юрислінгвістика нова міждисциплінарна галузь, яка синтезує правознавство і лінгвістику.

Незважаючи на національне відродження у сфері науково-технічної термінології та низку важливих термінознавчих праць ще з ХХ ст. (В.В. Виноградова, Г.О. Винокура, О.О. Реформатського, В.А. Звегінцева, В.М. Лейчика, С.В. Гриньова, Б.М. Головіна, О.В. Суперанської, Ю.Д. Апресяна, В.Г. Гака, В.П. Даниленко, Д.С. Лотте, І.І. Ковалика, А.В. Крижанівської, Т.І. Панько, Т.Р. Кияка, Л.О. Симоненко та ін.), в Україні субмова права вимагає подальших досліджень. Хоча ця терміносистема була предметом системного лінгвістичного опису в працях Я.Ф. Головацького, М.Я. Брицина, В.Й. Горобця, О.А. Сербенської, Я.Н. Падохи, А.Й. Пашука, Ф.Є. Ткача та ін., проте створення загального, нормативного словника сучасної української юридичної лексики залишається справою майбутнього. Наявні, хоча і дуже цінні лексикографічні видання, зосереджуються лише на певній частині юридичної терміносистеми, а не охоплюють загальної картини сучасного розвитку субмови права. Водночас
в українській лексикографії створено окремі словники довідкового типу, проте основні видання це українсько-російські, а частіше російсько-українські словники.

Довготривале функціонування в українському законодавстві й судочинстві не лише української, але й російської мови зумовлює сьогодні поняттєву неузгодженість термінів, що призводить до неточності формулювань. Отже, характерною в наш час, і не лише в Україні,
є оптимізація робіт з аналізу національного різновиду субмови права, яким є мова законодавства (порівняймо, зокрема, з пол. „język prawny”).

На потребу нагального впорядкування україномовного поняттєвого апарату юриспруденції та подальшого дослідження питань юридичної термінології звернули увагу українські мовознавці та юристи: О.А. Сербенська (особливо з погляду історії становлення і функцій субмови права), Г.С. Онуфрієнко і Н.В. Руколянська (словотвір), С.П. Головатий, Ю.Є. Зайцев, та І.Б. Усенко (загальна характеристика мови законодавства), Н.В. Артикуца, Ю.Ф. Прадід (теорія юрислінгвістики), Б.Р. Стецюк (карно-процесуальна лексика), І.М. Гумовська (словотвір
і семантико-функціональні аспекти юридичної терміносистеми), С.П. Кравченко (стиль законодавства), В.М. Демченко та М.І. Леоненко (функціонування юридичної термінології), І.М. Кочан і А.С. Токарська (культура юридичної мови), а також Г.П. Їжакевич, О.Л. Копиленко, В.Я. Радецька, В.П. Сімонок, З.А. Тростюк (різні лінгвістичні характеристики юридичних термінів) та ін.

Звязками юридичної термінології української національної мови з відповідними терміносистемами інших мов дослідники цікавилися значно менше. Варто, проте, згадати кандидатські дисертації, захищені в Україні: І.М. Гумовської про англійську юридичну термінологію в українських економічних текстах (2000), Г.А. Сергеєвої про англомовні запозичення в українській правничій термінології (2002) та О.А. Шаблій про міжмовну омонімію в юридичних терміносистемах німецької та української мов (2002). Питання українських мовних взаємин зі словянськими мовами (за винятком російської) у сфері субмови права не розглядалося.

Словянське мовознавство, зокрема польське, також не дуже активно висвітлювало проблематику фахових мов, окремих терміносистем, в тому числі і субмови права. Нечисленні праці з цієї сфери здебільшого належать юристам, філософам, соціологам, і частково мовознавцям. Проблеми юридичної термінології розробляли, польські юристи: Б. Врублевський, Є. Врублевський, З. Зємбінський, М. Зєлінський, Т. Ґізберт-Студницький, С. Каліновський (B. Wróblewski, J. Wrуblewski, Z. Ziembiсski, M. Zieliсski, T. Gizbert-Studnicki, S. Kalinowski), російські: О.С. Піголкін, Т.В. Губаєва, В.Б. Ісаков та ін., які передусім зосередили увагу на відповідностях поняттєвим реаліям системи права.

На відміну від юристів, увагу мовознавців більше привертало питання входження юридичних термінів до системи літературної мови. Властивості термінологічного лексикону субмови права з погляду функцій, семантики, структури, способів і історії деривації термінів детально розкрито в працях польських дослідників: А. Зайди, Б. Галас, Т. Лізісової (A. Zajda, B. Hałas, T. Lizisowa), російських: Б.Я. Шарифуліна, М.Д. Голєва, Б.І. Осипова, Н.Н. Івакіної та ін.

Спеціальної уваги потребують роботи мовознавців і лексикографів із юридичною освітою, яким притаманний двосторонній підхід до питання фахової термінології. Винятково поняттєву відповідність терміноодиниць і системи права розробляли: Є. Пєнькос, О. Войтасєвіч, Б. Кєляр (J. Pieńkos, O. Wojtasiewicz, B. Kielar) та ін. Уміння поєднати філологічний і юридичний підходи має неабияке значення в сучасній термінологічній, а особливо лексикографічній практиці. Звідси серед висновків юристів, які обговорюють проблеми сучасного термінознавства, є постульованою необхідність залучення до роботи над укладанням термінологічних словників філологів, які працюють над певною галузевою терміносистемою.

У сучасній науці поняття „фахова мова” (як і „термін”) трактується неоднозначно. В українській науковій літературі стосовно мови права чи термінології усталилося окреслення „фаховий”. Фахова юридична мова визначається як така, що охоплює різні типи юридичних термінів, зокрема, загальнонаукові, спеціальні, професіоналізми та ін. Відповідно до положення Держстандарту ДСТУ 3325-96 дефініція „фахова мова” розміщена в колі іншомовних еквівалентів: „special language” та „специальный язык”. У науковій літературі майже не використовується більш відповідний, як на нашу думку, паралельний до „фахова мова” термін „спеціальна мова” (пол. „język specjalistyczny”). Проте в ситуації, коли „фахова мова” відповідає англійському „professional language”, тобто мові професіоналів своєї справи, може виникнути деяка поняттєва суперечність між „спеціальною” лексикою і одним із видів фахової лексики „професіоналізмами”. Крім того, юридичні терміни, що мають своє спеціальне, науково-термінологічне значення і входять до основних галузей права, тобто власне юридична термінологія, отримують омонімічну назву „суто фахових” або „вузькофахових”. Вже ця неоднозначність визначень є зразком термінологічного дуалізму, що зумовлює неточність викладу.

Зважаючи на вищесказане, актуальність теми запропонованого дисертаційного дослідження визначається:

усвідомленою необхідністю українського суспільства в мовному забезпеченні термінотворчих процесів, вільному розвиткові юридичної термінології та її гармонізації з динамікою сучасної юриспруденції;

потребою подальшого лінгвістичного опрацювання юридичних термінів як системи понять спеціальної галузі наукового знання;

необхідністю обґрунтування лінгвістичних засад двомовного галузевого словника юридичних термінів, який відповідає сучасним потребам;

важливістю опрацювання теоретичної бази (принципів і методів) укладання такого словника.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій проблематиці кафедри історії української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та плановій науковій темі № 02БФ044-01 „Актуальні проблеми філології”, що розробляється мовними кафедрами Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дослідження узгоджується з напрямками роботи щодо унормування української наукової, зокрема юридичної термінології, що здійснюється Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термінології при державному університеті „Львівська політехніка” та з аналогічною діяльністю Української правничої фундації в м. Києві.

Дисертаційна робота тематично повязана з дослідженнями, які проводяться у відділі термінології та ономастики Інституту української мови Національної академії наук України, зокрема в Комітеті наукової термінології при НАН України і відповідно у Комісії юридичної мови (Komisjа Języka Prawnego) при Президії Ради польської мови Польської академії наук (Radа Języka Polskiego PAN).

Висвітлення лінгвістичних аспектів формування та функціонування юридичної термінології узгоджене з розробкою проблем сучасного права та загального правознавства в науково-дослідних інститутах НАН України та РАN Польщі: Інституті держави і права НАНУ ім. В. Корецького і в Комітеті юридичних наук Польської академії наук (Komitet Nauk Prawnych PAN), що працює в рамках Відділу суспільних наук Польської академії наук (Wydział Nauk Spoіecznych PAN).

Мета дослідження. У дослідженні зосереджено увагу на виявленні особливостей формування, розвитку та функціонування юридичної термінології в українській юридичній терміносистемі у проекції на співвіднесену історично і функціонально юридичну терміносистему польської мови; встановленні характерних рис юридичної терміносистеми української мови як репрезентанта тенденцій розвитку відповідної субмови у словянському світі; характеристиці лексико-семантичних особливостей юридичних термінів, аналізі типових термінотворчих моделей, а також на опрацюванні принципів і моделі сучасного словника юридичної термінології філологічного типу. Досягнення поставленої мети передбачає розвязання таких завдань:

зясувати відповідність терміносистеми юридичних понять української мови національній правовій системі;

виявити основні джерела становлення юридичної терміносистеми української мови;

проаналізувати історію формування лінгвістичних термінознавчих ідей у сфері юрислінгвістики;

здійснити комплексний функціонально-типологічний аналіз терміносистеми української юридичної мови, звернувши увагу на кореляцію національної терміносистеми з субмовами права інших словянських мов, зокрема польської, в яких спостерігається спільна тенденція до входження в європейський правовий простір;

опрацювати принципи творення сучасного перекладного словника юридичної термінології;

запропонувати науково обґрунтовану модель двомовного українсько-польського і польсько-українського словника юридичної термінології філологічного типу;

окреслити тенденції та перспективи подальшого розвитку юридичної терміносистеми української мови.

Обєктом дослідження є юридична терміносистема української національної мови, з увагою до історії її становлення, сучасного стану, тенденцій функціонування і розвитку.

Предметом дослідження є історія формування, лексико-семантичні, термінотворчі та функціональні особливості юридичної терміносистеми української мови, а також лінгвістичні принципи лексикографічної систематизації національної юридичної субмови.

Методи дослідження. Лінгвістичне спостереження, узагальнення та наукова інтерпретація мовних фактів здійснюються за допомогою аналітично-описового методу. Для вирішення дослідницьких завдань були застосовані методи морфемного, словотвірного та семантичного аналізу, інтерпретативний аналіз словникових дефініцій, а також елементи порівняльно-описового методу, що дозволяє проаналізувати на тлі тенденцій розвитку європейських мов стильову систему української субмови права.

Вихідним матеріалом дисертаційної роботи (картотека складає 15 798 словоформ) є терміни української терміносистеми права. Терміни-відповідники польської субмови права, що використовуються як додатковий ілюстративний матеріал для характеристики історії та процесів становлення юридичної термінології української мови, а також як матеріал для створення перекладного словника юридичної термінології філологічного типу, синхронізовані відповідно до завдань аналізу української юридичної термінології. Перелік реєстрових слів словника, складений на основі фахових юридичних словників, тлумачних, двомовних та етимологічних словників, юридичних енциклопедій, наукової і навчальної літератури, становить понад 5 000 слів. З метою фіксації сучасного стану україномовної правничої термінології основою добору термінів стали словники періоду незалежної історії України, починаючи з 1991 року видання.

Джерельна база фактичного матеріалу становить 87 словників та енциклопедій, зокрема: Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. К., 1998; Словник законодавчих термінів / Ред. Н. Стрілець. К., 2000; Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / Відп. ред. Сіренко В.Ф., Станік С.Р. К., 1999; Словник юридичних термінів (російсько-український) / Уклад.: Андерш Ф., Винник В., Красницька А., Полешко А., Юрчук О. К., 1994; Українсько-польський, польсько-український термінологічний словник: Право. Фінанси. Економіка. Торгівля / Уклад. І.С. Яценко. К., 2004; Aleksejczuk O. Praktyczny słownik polsko-ukraiсski. Krakуw, 2004; Domagalski S. Praktyczny sіownik polsko-rosyjsko-ukraiсski: Ekonomika i handel. Warszawa, 2000; Iwczenko A. Sіownik ukraiсsko-polski. Lublin, 2003; Wielka Encyklopedia Prawa / Pod red. E. Smoktunowicza.  Biaіystok  Warszawa, 2000. Додатковим джерелом для аналізу були українські нормативно-правові тексти як друковані, так і з мережі Internet та на СD-дисках.

Наукова новизна дослідження. За тривалий період мовознавчих досліджень в Україні не було жодної спроби системного перегляду юридичної термінології з огляду на комунікативну стратегію національної мови, а також компаративний українсько-іномовний контекст, за винятком зіставного опису української та російської юридичних терміносистем. Важливим із такого погляду є вперше запропонований у дисертаційній роботі комплексний типологічний аналіз юридичної терміносистеми української мови на тлі термінотворчих процесів сучасного світу, зокрема в польській мові.

Новим для лінгвістичного знання є зясування особливостей становлення
і розвитку української юридичної терміносистеми, висвітлення продуктивних лексико-семантичних процесів у сучасному термінотворенні мови права, аналіз типових моделей термінотворення і мотивації семантики терміноелементів юридичної субмови, а також аргументація взаємозалежності екстра- й інтралінгвальних факторів у формуванні особливостей терміносистеми національної мови в контексті історії становлення субмови права інших народів. Уперше в науковий обіг уведено фактологію з історії становлення  української юридичної термінології, зокрема польсько-литовської доби.

На нових для української лексикографії наукових засадах розроблено принципи укладання українсько-польського словника юридичної термінології філологічного типу, який спирається на поєднання лінгвістичних вимог щодо терміна з необхідністю строгого відтворення співвідносних юридичних понять в умовах відмінності правових систем України і Польщі. Запропонована лінгвістична модель словника юридичної термінології передбачає граматичну, орфоепічну і стилістичну паспортизацію, що дозволяє дати повну мовну характеристику терміноодиниць, а також адаптувати користувача до складних випадків терміновживання та лінгвістичних характеристик терміна: відмінювання, дієслівного керування, семантичної однозначності та ін.

Теоретичне значення дослідження. Проведений науковий аналіз сприяє подальшому розвиткові теорії мовних терміносистем, концептуально окреслює та обґрунтовує наукові ідеї про еволюційне становлення національних термінопонять та їх функціонально-понятійну співвіднесеність у сучасному комунікативному просторі, що дозволяє актуалізувати функціональні підходи до теорії національних термінологічних субмов. Дослідження історії становлення вербалізованої правової свідомості в сукупності екстра- й інтралінгвальних мотивацій дає змогу аргументувати наукову концепцію про закономірність інтелектуалізації національної літературної мови, репрезентантом якої є юридична терміносистема.

Практичне значення дослідження. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у процесі написання наукових праць, підручників і посібників із термінознавства, юрислінгвістики, стилістики, лексикографії, теорії та практики перекладу, під час розробки університетських спецкурсів із лінгвістичних дисциплін, підготовки українського словника юридичної термінології, а також перекладних юридичних словників. Запропонована модель словника є першою в українському мовознавстві розробкою філологічного типу у сфері права, а отже, сприятиме вирішенню проблем унормування національної юридичної термінології. Здійснений аналіз сприяє уточненню й узгодженню української юридичної термінології з відповідними європейськими системами права і комунікативними стратегіями, що визначають сучасні правові відносини між державами.

Особистий внесок здобувача полягає у вперше здійсненому аналізі історії становлення та функціонування юридичної термінології української мови з урахуванням екстра- й інтралінгвальних чинників культурного розвитку народу, обґрунтуванні системних характеристик мови права в проекції на європейську традицію термінотворення, сучасні дериваційні тенденції і критерії національної ідентичності, що артикулюються в лінгвістичній теорії та практиці.

У дисертації уточнено семантичний обсяг ряду понять: „юридичний термін”, „термінологія права”, „системність юридичної термінології” та ін., що дозволяє гармонізувати лінгвістичний апарат досліджень із юрислінгвістики.

Вперше на засадах лінгвістики права аргументовано і розроблено принципи укладання українсько-польського та польсько-українського словника юридичної термінології філологічного типу, що корелює обсяг правової дефініції з лінгвістичними характеристиками словоформи.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лінгвістичних семінарах Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наукових читаннях, конференціях і круглих столах, зокрема на: Лінгвістичному семінарі „Словянський сучасний світ” (Київ, листопад 2002 р.); Наукових читаннях, присвячених памяті П.Д. Тимошенка (Київ, травень 2003 р.); Круглому столі „Літературна мова у просторі національної культури” (Київ, березень 2004 р.); Міжнародній Шевченківській конференції (Київ, березень 2004 р.); Міжнародній науковій конференції „Викладання мов: нові методики та технології” (Харків, квітень 2004 р.); Міжнародній науковій конференції „Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, квітень 2004 р.); Міжнародній науковій конференції імені проф. Бураго „Мова і культура” (Київ, червень 2004 р.) та конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2002-2004).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у шести наукових публікаціях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У додатку відображено модель двомовного словника юридичної термінології.

Загальний обсяг дисертації 242 сторінки, обсяг тексту становить 186 сторінок. Список використаних джерел складає 429 найменувань, із них кількість лексикографічних видань 87.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступній частині обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено обєкт, предмет дослідження, а також сформульовано мету і завдання; аргументовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, названо методи роботи, а також схарактеризовано стан досліджень у галузі юридичної термінології.

У першому розділі „Історія становлення національної юридичної термінології” висвітлено історію формування української субмови права та національної термінологічної думки. На тлі екстралінгвальних подій визначено внесок наукових кіл, товариств, термінологічних комісій, окремих дослідників у розвиток юридичного термінознавства та обґрунтування наукових засад термінотворення. Аналіз лексикографічних видань із галузі права дозволив визначити особливості становлення понять „юридичний термін”, „юридична термінологія” та „юридична терміносистема” в історичному аспекті, представити еволюцію лексикографічних тенденцій та систематизувати теоретичні засади фахової лексикографії української мови. У контексті окресленої проблематики термінологія субмови права розглядається як спеціалізована система вищого порядку.

У дисертації розроблено загальну періодизацію розвитку юридичного термінознавства в Україні, що складається з пяти етапів. З цією метою розрізнено час виникнення юридичної термінології та початок її свідомого творення як особливої функціональної підсистеми національної мови. Зясовано, що вперше правничі терміни зявилися ще в „Руській Правді”, а згодом і в галицько-волинських грамотах. Початком процесу формування юридичної терміносистеми національної мови є перша спроба систематизації термінології, яка припала в Україні на середину ХІХ століття (з появою „Juridisch-politische Terminologie für die slavischen Sprachen Osterreichs. Von der Commission fьr slavische juridisch-politische Terminologie. Deutsch-ruthenische Separat-Ausgabe”). Аналогічні процеси відбувалися в інших словянських мовах, зокрема польській, де ще у старопольський період відбувається системне формування юридичної термінології (Ян Цервус з Тухолі „Farrago actionum civilium Juris Maydeburgensis”, Бартломєй Ґроіцький „Rejestr do Porządku i do Artykuіуw prawa majdeburskiego i cesarskiego” та ін.).

У дослідницькому контексті історії становлення української юридичної терміносистеми зосереджено увагу на лексичних впливах у сфері правничої термінології. Так, велика частина староукраїнізмів увійшла до старопольської завдяки перекладу першої редакції Віслицького статуту із „руської” мови (сер. XV ст.) та з Литовськими статутами, писаними цією ж мовою. Зворотний процес спостерігаємо після Люблінської унії 1569 р., коли внаслідок обєднання Великого князівства Литовського з Польщею складено Третій Литовський статут, що в систематизованому і значно оновленому кримінальному й цивільному праві засвоїв багато польських юридичних термінопонять.

Другий етап періодизації охоплює другу половину XIX початок XX ст.
з моменту створення у Львові Наукового товариства імені Т.Шевченка до утворення Інституту української наукової мови (ІУНМ). Дослідники НТШ виступали за формування власної української термінології на основі німецької термінологічної моделі, оскільки саме німецька правнича термінологія панувала на території Австрії, а пізніше і Австро-Угорщини, до складу якої входила Галичина з центром у Львові. Така модель була притаманна і польському термінотворенню на західногаліційських землях.

Третій етап (1923 1933), який називають „золотою добою українського мовознавства”, характеризується потужним розвитком галузевої лексикографії, тенденцією до впорядкування української правничої термінології. Діяльність ІУНМ, осередків у Харкові та Києві, НТШ у Львові спрямована на досягнення однорідності в межах термінології національної мови, а також на уніфікацію критеріїв та принципів, що застосовуються в термінотворенні та лексикографії. ІУНМ переважно спирається на літературну мову Центральної та Східної України, а представники НТШ на регіональний та запропонований термінознавцями Наддніпрянської України матеріали.

Наступний етап (після 1933 р.) позначений впливом російської мови на національну термінологію, уніфікацією моделей термінотворення східнословянських мов. У лексикографічній практиці спостерігається глобальна тенденція гармонізації юридичної термінології з російськими термінотворчими моделями, що починає довготривалу добу русифікації української юридичної термінології, як і мови в цілому.

Для сучасного періоду розвитку термінотворення (з 90-х рр.) є характерною інтенсивна наукова робота у сфері національної юридичної лексикографії, пошук оптимальних моделей термінотворення з увагою до українського ресурсу терміносистем. Демократизація суспільства і процесу наукового пошуку спричинила до появи численних праць, що розробляють зіставні аспекти сформованої терміносистеми української мови з терміносистемами інших мов, у тому числі неспоріднених. Модернізація виробництва, суспільно-політичних та економічних відносин сприяє розвитку можливостей національної терміносистеми в добу інтенсивних суспільних змін. Прикладне термінознавство ставить більш суворі вимоги до терміна, аж до необхідності узгодження його зі світовою юридичною суперсистемою. На практиці це означає інтенсивну роботу спеціально визначених установ, які координують термінознавчі дослідження (Держстандарт України, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, відділ термінології та ономастики Інституту української мови НАНУ, Інститут держави і права НАНУ ім. В. Корецького та ін.), спрямовані на нормалізацію та гармонізацію юридичної термінології з міжнародними стандартами, передусім стандартами Міжнародної організації стандартів (ISO).

Отже, українська юридична термінологія сформувалася як система у процесі тривалого історичного розвитку. На особливості становлення і функціонування субмови права вплинули інтра- та екстралінгвальні чинники, що зумовили як загальні, так і специфічні закони розвитку термінології національної мови: структурно-системні параметри, еволюційні закономірності зміни мовних форм, функціональні характеристики мовних одиниць та їх комунікативний потенціал, інтерференційні процеси у сфері субмови права, особливості мовних контактів із спорідненими і неспорідненими мовами тощо.

До специфічних і водночас надзвичайно важливих обставин для розвитку української юридичної термінології відносимо тривалий історичний період взаємодії української і польської мов, які паралельно забезпечували правові системи Польсько-Литовської держави, зокрема в галузі публічного права, а отже, формували фонд спільних юридичних термінопонять. В інші історичні періоди українська юридична терміносистема зазнавала впливів інших мов польська і російська мови здебільшого були мовами-посередниками для адаптації в українській юридичній субмові термінопонять системи європейського права, що спирається на римську традицію. Лінгвістична інтерпретація процесів, системно-структурних відношень і тенденцій розвитку української юридичної термінології визначається в дисертації як необхідна і важлива складова частина наукового опрацювання державотворчих процесів і їх результатів, відбитих у субмові права.

Другий розділ „Активні процеси в термінотворенні та функціонуванні сучасної субмови права” присвячено термінотворчим технікам і принципам відношень у термінології. Структурно розділ складається з трьох частин.

Перша частина другого розділу є описом основних лексико-семантичних процесів у сучасній юридичній термінології. Розглядаються такі термінотворчі техніки: неосемантизація, неологізація, поповнення термінолексикону запозиченнями та інтернаціоналізмами. У термінотворенні неосемантизація є домінантною технікою, оскільки вона передбачає набуття лексемою нових семантичних значень через глибоке і тривале переосмислення нового вжитку семи слова. Серед неосемантизмів виділено дві підгрупи: а) неосемантизми, що виникли внаслідок використання в межах даного термінологічного лексикону нового значення термінів інших систем, водночас зберігаючи первинну семантичну прозорість (транстермінологізація): еталон, фонограма та ін.; б) неосемантизми, що виникли як результат переносного вживання слів загальнонаціональної мови (термінологізація і семантична деривація): злиття, прaвила та ін.

У групі неологізмів розглянуто три основні класи нових термінологічних одиниць: а) одиниці, побудовані виключно на питомій основі: суд, свідок та ін.; б) одиниці, створені на питомій основі, але з використанням іншомовних терміноелементів: екс-голова, cубпідряд; в) одиниці, створені виключно на базі терміноелементів іншомовного походження: контрабандист, сублізінг та ін.

Принциповою різницею між запозиченнями та інтернаціоналізмами є кількість мов, у яких зустрічаємо даний термін: інтернаціоналізм це особливий тип запозичення, що існує паралельно в щонайменше трьох неспоріднених мовах. У цій частині проаналізовано шляхи запозичень, зокрема лексичних; виявлено, що нові терміноодиниці входили до української мови з латинської та грецької мов, пізніше переважно з німецької та французької, безпосередньо або опосередковано (часто за посередництвом польської). Запозиченими через мову-посередника з першоджерела виявлено такі терміноодиниці: абсолютизм absolutyzm (франц. absolutisme від лат. absolutus), вердикт (англ., франц. verdict від лат. veredictum), диктат (нім. Dictat від лат. dicto), контрабанда (італ. contrabando від лат. contra та італ. bandо) та ін. У наш час юридичні терміни здебільшого запозичуються з англійської мови.

У другій частині розділу розглянуто типи дериваційних моделей. Зосереджено увагу на словотвірних значеннях терміноелементів, визначенні їхніх структурних типів юридичних термінів слова, словосполучення, абревіатури, та використанні дериватів у практиці укладання фахових словників.

Серед моделей термінотворення виділено і проаналізовано афіксальне словотворення (пре- та суфіксальні деривати), осново- і словоскладання, а також абревіацію. Названі дериваційні моделі передбачають використання як внутрішніх ресурсів мови, так і запозичення інтернаціональних морфем.

Найпоширенішими словотвірними префіксами в юридичній терміносистемі української мови є: від-, пре-, при-, пере-, ви-, до-, за-, на-, об-, роз- тощо. Встановлено, що префікси в аналізованій терміносистемі утворюються найчастіше на основі: а) прийменників: без-, в-, від-; б) часток, переважно не-; в) інших префіксів: недо-, обез-; г) префіксоїдів: віце-, екс-, теле-,
авто-, екс- та ін. За характером функцій і семантикою всі префікси поділяються в юридичній терміносистемі на три типи: 1) найдавніші іменні пра- з функцією віднесеності до певного історичного періоду; 2) спільні для іменників та прикметників: не-, недо-, без-, між- з функцією кореляцій семантичних відношень (опозиції, співмірності, неповноти та ін.); 3) спільні для іменників і дієслів: до-, за-, на-, пре-, пере-, од- з функцією конотативних уточнень семантичного обсягу терміна.

Серед найпоширеніших суфіксів у сфері творення юридичних термінів можна виділити: а) іменниковий суфікс -ник зі значенням особи чоловічого роду і жіночий відповідник -ниц-я (пор. з пол. -nik-/-nic-a); б) іменниковий суфікс -тв-о зі збірним значенням (пор. з пол. -tw-o); в) віддієслівно-іменникові суфікси -анн-я (-янн-я), -енн-я, -інн-я (-їнн-я) зі значенням дії, стану, процесу (пор. з пол. -an-ie (-jan-ie), -en-ie (-jen-ie); г) іменниковий суфікс -тель зі значенням особи (пор. з пол. -ciel); ґ) іменниковий суфікс -ість із абстрактним значенням (пор. з пол. -oњж); д) суфікс -ин-а зі значенням одиничності; е) дієслівні суфікси -ота-ти, -оті-ти, -ну-ти зі значенням дії (пор. з пол. -n№-ж).

Аналіз матеріалу свідчить, що особливістю юридичного термінотворення є закріплення за афіксами сталих термінологічних значень: анти- у значенні протилежності поняттю, вираженому коренем; віце- в назвах осіб, що мають високі посади у значенні „другий”; ре- повторюваність; суб- підпорядкованість.

Розглянуто основні моделі словоскладання та основоскладання, що зустрічаються в українському юридичному термінотворенні. Проаналізовано продуктивність безафіксальних та афіксальних способів слово- та основоскладання. Серед складних термінів типовими є двоосновні, такі як: злочин, очевидець та ін. Серед складених юридичних термінів за морфологічною будовою виділено такі структурні типи: 1. Субстантивні (іменник у головній ролі), що поділяються на: а) іменник + іменник: слухання справи; б) іменник + прикметник: бюджетна дотація; в) іменник + числівник: четверта влада; г) іменник + прийменник: угода про працю. 2. Адєктивні (прикметник або прийменник у головній ролі), серед яких виділяємо: а) прикметник + іменник: небезпечні наслідки; б) прикметник + прийменник: відповідальний за шкоду. 3. Дієслівні (головний компонент складеної дериваційної моделі дієслово): а) дієслово + іменник: внести проект; б) дієслово + прийменник: взяти в кредит. Характерним для нормативних актів є формування багатослівних термінологічних словосполучень, що складаються з трьох і більше слів, напр., злочин проти громадського порядку, відповідність конституційній нормі та ін. 

Виявлено, що і нормативні акти, і юридична фахова література насичені ініціальними абревіатурами та усічено-словесними утвореннями типу: ВР, КК, ЦПК, Держстандарт, Київміськрада та ін.

У третій частині розділу розглянуто системні відношення в юридичній субмові, а саме: полісемію, синонімію, омонімію, антонімію та паронімію, з увагою до численних мовних репрезентацій відповідних системних відношень. З огляду на активні процеси міжмовної інтерференції зосереджено увагу на проблемах у процесі перекладу юридичних текстів з / на близькоспоріднені мови. Розглянуто ситуацію, коли відповідником є слово, що морфологічно збігається зі словом першоджерела, але перекладна лексема не має значення-аналога або є точним відповідником тільки в деяких значеннях багатозначного слова.

Проаналізовані активні процеси та особливості функціонування української субмови права дозволяють зробити висновки про те, що техніками національного термінотворення є: неосемантизація, неологізація, поповнення термінологічного лексикону запозиченнями та інтернаціоналізмами. У термінотворенні домінують продуктивні словотворчі моделі: афіксальне словотворення, осново- та словоскладання, а також абревіація. Системні відношення української юридичної термінології виявлені полісемічними, синонімічними, омонімічними, антонімічними та паронімічними групами термінопонять, які відбивають загальні закономірності розвитку лексичного складу мови.

Встановлено, що нівеляція семантичних розбіжностей між термінами сприяє інтернаціоналізації юридичних термінолексиконів національної і світових мов, що визначається як тенденція в комунікативному просторі сучасного наукового співтовариства.

У третьому розділі „Засади укладання сучасного словника юридичної термінології філологічного типу” викладено основи теорії і практики укладання перекладного словника юридичної термінології, що спирається на українську терміносистему права.

Подано класифікацію та характеристику типів фахових термінологічних словників з особливою увагою до теорії та практики укладання двомовних галузевих термінологічних словників. На матеріалі словників правничої мови, велика частка яких українсько-російські, російсько-українські, висвітлено позитиви та недоліки сучасної української юридичної лексикографії. У розробленні словника юридичної термінології обґрунтовано такі наукові засади організації термінографічної діяльності: вмотивоване обмеження словникового запасу, систематизація дібраного матеріалу, міжмовна гармонізація термінології з урахуванням необхідності закріплення актуального стану професійних знань.

У рамках першої засади свідомого обмеження обсягу галузевого словника сформульовано критерії: а)  визначення типу словника та кола майбутніх користувачів; б) вибору джерельної бази спеціальної лексики; в) добору термінів для картотеки словника; г) зіставлення та оформлення реєстру. Умотивовано залучення до реєстру: власне юридичних термінів; термінів із суміжних галузей науки, скорельованих із правовою тематикою; загальновживаних термінів, що отримали спеціальне юридичне значення; фразеологічних зворотів термінологічного типу.

Другою засадою систематизації дібраного матеріалу передбачено: а) лексикографічне впорядкування та опрацювання матеріалу з урахуванням системних відношень в юридичній термінології, що має на меті відображення всіх лексико-семантичних і словотвірних звязків між термінами; б) структурування композиції словника (вибір складу і розміщення основних і допоміжних частин словника, визначення послідовності одиниць опису, наповнення та оформлення словникових статей).

Метою третьої засади міжмовної гармонізації термінології визначено узгодження національного термінологічного лексикону з сумісною іномовною термінологічною системою.

Запропонована модель словника фахової термінології дозволяє обєднати нові ідеї лексикографів-теоретиків як щодо основних засад лексикографічної роботи, так і щодо специфіки опрацювання матеріалу, а також способів передачі семантичного обсягу терміна. На особливу увагу заслуговує обґрунтування філологічних аспектів опрацювання субмови права, що визначає специфіку побудови окремої словникової статті. Методики, розроблені лексикографами, поєднуються в такому разі з власними спостереженнями і рекомендаціями дисертанта, набутими під час роботи над моделлю словника, відповідною лексичною картотекою українських та співвідносних із ними польських юридичних термінів.

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

Національна терміносистема співвіднесена з правовою системою України та визначається як субмова, що відтворює активні процеси та тенденції до створення правової системи європейського простору.

Юридичні терміни української мови функціонують у сформованій системі, що має тривалий період розвитку і різні джерела становлення. Основа терміносистеми питома лексика в її історичному розвитку від спільнословянських витоків. Водночас національна субмова права зазнала безпосередніх і опосередкованих впливів, зумовлених екстралінгвальними й інтралінгвальними чинниками, передусім домінантою римської системи права, що виявилося в активізації запозичень лексики та словотвірних елементів із латинської і грецької мов.

Національна субмова права абсорбувала термінопоняття європейської правової традиції з її дефініціями та лексичними відповідниками, що засвоювалися при безпосередніх контактах або за участі мов-посередників: у різні історичні періоди найбільше польської і російської мов. Щодо польської мови, її особлива роль у відтворенні фундаментальних правових понять засобами української мови визначена характером міжмовних стосунків у Польсько-Литовській державі, коли ці базові юридичні поняття формувалися. З уваги на подальші історико-політичні події правові системи України і Польщі розійшлися, що виявилося і в розходженні смислового навантаження мовних ресурсів.

Термінологічні дослідження в українському мовознавстві окреслили коло ідей і принципів творення національних терміносистем, зокрема юридичної, систематизували лексикографічний досвід і вплинули на системну роботу в галузі словникової справи. Історія мовознавчої думки в названій сфері повязується з різними концептами, які системно формувалися в Харківському і Київському наукових центрах (національна терміносистема права є субмовою, що реалізує власний дериваційний потенціал і водночас корелюється з актуальними термінотворчими процесами в розвинених європейських мовах) та Львівському центрі наукової термінології (українська юридична терміносистема має послідовно відтворювати власні дериваційні можливості, з акцентованою увагою до термінологічних новотворів на основі загальновживаної лексики).

Особливості термінологічної діяльності після 1933 року зумовлені домінантою лексикографічних моделей східнословянських мов та інтенсифікацією лексикографічних розробок, що відбивали наукові ідеї термінологів свого часу: створюються перекладні словники юридичної термінології, в яких російська модель термінотворення передається як взірцева. Українське юридичне термінотворення цього періоду має прикладний характер.

Нові ідеї в термінознавстві виникають в останній третині ХХ ст. Дослідники (О.С. Мельничук, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко, Г.П. Півторак, В.В. Акуленко, Л.С. Паламарчук, Л.О. Симоненко, Л.І. Шевченко та ін.) формулюють комплекс ідей, що є оптимальними з погляду узгодження специфіки національної мови та її ресурсів із дериваційною традицією в термінотворенні та тенденціями розвитку метамови сучасної науки. Основний критерій точності і функціональної перспективи терміна місце в терміносистемі, зумовлене комунікативною стратегією національної мови, зокрема у сфері права.

Юридична терміносистема української мови відбиває комунікативні потреби суспільства, вербалізовано репрезентуючи комплекс правових понять. Активні процеси в національному юридичному термінотворенні виявлені в тенденціях лексико-семантичного збагачення термінологічного лексикону, що є наслідком неосемантизації, неологізації, оптимізації запозичень та інтернаціоналізації.

Функціонально-типологічне дослідження дозволило зясувати продуктивність дериваційних моделей термінотворення та мотивації семантики терміноелементів, передусім словотвірного генезису юридичних термінів національної мови, що актуалізує можливості афіксального словотворення (продуктивність іншомовних формантів: анти-, дис-, інтер-, -ант-, -ат-, -ист-/-іст-, -аж-, -альн-, -ивн- та ін.),  осново- та словоскладання, а також абревіації.

Аналіз системних відношень в українській субмові права дозволяє зробити висновок про типологію парадигвальних відношень у полісемії, синонімії, омонімії, антонімії та паронімії.

Наукова ретроспекція в формування системних характеристик національного юридичного термінотворення вимагає екстралінгвального контексту, який мотивує обєктивний опис системи. Щодо аналізованої проблеми таким контекстом є час формування особливостей української субмови права та її співвіднесеності з мовними терміносистемами інших словянських народів, найперше польського, що продуктивно контактували і часто функціонували у спільному комунікативному ареалі.

Вербалізація національної правової системи в її відповідності терміносистемам інших мов та забезпечення її присутності в європейському комунікативному просторі вимагає створення дво- і багатомовних словників юридичної термінології філологічного типу. Юридична термінологія, як й інші фахові терміносистеми, розвивається та функціонує відповідно до законів загальнолітературної мови. Відтак ці закони й окремі мовні явища не завжди повністю збігаються у словянських мовах. Творення юридичних термінів відбувається за словотвірними моделями мов-репрезентантів словникового матеріалу, і в цьому випадку різні мови, завдяки розбудованій системі спеціалізованих формантів, однаковою мірою здатні творити нові терміноодиниці.

Переклад юридичних термінів вимагає від термінографа зіставлення не тільки відмінних мовних, але, передусім, узгоджуваних правових систем. Елементи різномовних юридичних терміносистем потребують комплексного лінгвістико-правового аналізу, при цьому у процесі перекладу екстралінгвальні характеристики юридичних термінів повинні виступати первинними щодо лінгвістичних: у випадку юридичної термінології право має примат над мовою.

У процесі міжмовної гармонізації словникових терміноодиниць головним завданням стає добір до окремих елементів юридичної терміносистеми вхідної мови еквівалентних елементів юридичної терміносистеми вихідної мови. З уваги на явище семантичної неспіввідносності понять і термінів у різних мовах точніше говорити про їх адаптування до іншої правової системи. Еквівалентність юридичних термінів аргументуємо як рівноважність правових наслідків, а не завжди як рівноправність у значенні.

Модель перекладного словника юридичної термінології реалізує лінгвістичними засобами сучасні потреби міждержавного спілкування у правовій сфері. Термінографічна робота включає вирішення лінгвістично сформульованих завдань, які формалізують основні критерії організації лексичного матеріалу: обмеження словникового запасу (критерії визначення тематичного обсягу словника, вибору джерел фахової лексики, добору терміна, зіставлення та оформлення реєстру), систематизації дібраного матеріалу (принципи лексикографічного впорядкування термінології, структурування композиції словника), міжмовної гармонізації термінології.

Запропонована модель двомовного перекладного словника включає критерії граматичної (рід, число, відмінок, складні випадки вживання), стилістичної (віднесеність до функціональної сфери) характеристики слова та семантичного обсягу слова (парадигвальна характеристика лексеми).

З метою вирішення питання словотвірної та синонімічної варіантності лексикографічне опрацювання матеріалу спирається на аналіз актуальних тенденцій розвитку термінологічної лексики: 

регулярності функціонування словотвірних моделей;

спеціалізації термінологічних формантів;

усунення запозичень, що не відповідають національним словотвірним моделям або мають усталені власномовні еквіваленти.

Тенденції розвитку юридичного лексикону української мови виразно відбивають термінотворчі процеси високорозвинених світових мов, де актуалізація національного мовного ресурсу узгоджується з міжнаціональним термінологічним прототипом. Це свідчить про інтернаціоналізацію юридичної термінології на шляху до створення світової юридичної суперсистеми, що повязано з явищем кореляції юридичних понять у правових системах європейського ареалу. Виразною є тенденція до зближення семантичної неоднозначності термінів, тому можна говорити про інтернаціоналізацію юридичних лексиконів національних мов.

Разом зі світовими інтеграційними процесами надалі оптимізуватиметься національна нормалізаційна та стандартизаційна діяльність, а також лексикографічні розробки. Цей процес можна визначити як тенденцію, що зумовлює характер розвитку сучасних мов, особливо з огляду на потреби наукової комунікації світового співтовариства. Майбутнє термінологічної лексикографії в такій диспозиції полягає в міжнародній співпраці лінгвістів і юристів, що спирається на спільне використання нових наукових ідей, досвіду і можливостей сучасних інформаційних технологій.


Страница: 1  Страница: 2 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины