Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Психологічні особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці 2004 года.
Источник: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / А.Е. Хурчак; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2004. — 20 с.: табл. — укp.
Аннотация: Досліджено суть, роль, вікові та психологічні особливості прояву амбівалентності атитюдів, її структури, критеріїв, показників вимірювання, активізації умов, шляхів та засобів впливу на зниження інтенсивності цієї властивості соціальних установок у юнаків. Проаналізовано науково-теоретичні концепції та підходи до вивчення проблеми амбівалентності атитюдів у зарубіжній та вітчизняній психології. Визначено структуру (афективний, когнітивний, поведінковий компоненти) амбівалентності соціальних установок в юнацькому віці, критерії її діагностування (співвідношення позитивної та негативної оцінок за амбіеквальністю, інтенсивністю в афективній, когнітивній та поведінковій сферах атитюдів, довіра до себе, потреба в пізнанні, самоефективність) та рівні прояву. Апробовано психокорекційну систему роботи зі зниження амбівалентності атитюдів у юнацькому віці шляхом створення психолого-педагогічних умов впливу на неї. Доведено ефективність включення даної програми до навчально-виховного процесу як чинника особистісного зростання в юнацькому віці.

Текст работы:

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ   УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА




Хурчак   Ангеліна   Едуардівна


          УДК 37.015.3 : 159.922.8




ПСИХОЛОГІЧНІ   ОСОБЛИВОСТІ  АМБІВАЛЕНТНОСТІ

АТИТЮДІВ   У  ЮНАЦЬКОМУ  ВІЦІ




                     19.00.07 педагогічна та вікова психологія

                                                                       



     АВТОРЕФЕРАТ

                                             дисертації на здобуття  наукового ступеня

                   кандидата  психологічних  наук






              

  





             Київ 2004

Дисертацією  є  рукопис.

Роботу виконано на кафедрі психології Національного педагогічного університету імені                  М.П. Драгоманова, Міністерство  освіти  і  науки  України


Науковий  керівник: кандидат  психологічних  наук,  професор

                          ДОЛИНСЬКА  ЛЮБОВ  ВАСИЛІВНА,

                                       Національний  педагогічний  університет 

                              імені М.П.  Драгоманова,  завідувач  кафедри  психології.                


Офіційні опоненти:  доктор психологічних  наук, професор,

                        дійсний  член  АПН  України

                            БЕХ  ІВАН  ДМИТРОВИЧ,

                        Інститут  проблем виховання АПН України,

                                     директор;        


                         кандидат  психологічних  наук,  доцент

                         ЮРЧЕНКО  ВІКТОР   ІВАНОВИЧ,

                         Національний  педагогічний  університет        

                             імені  М.П.  Драгоманова,  доцент  кафедри 

                                      педагогіки  і  психології  вищої  школи.


Провідна установа: Центральний інститут післядипломної

педагогічної  освіти  АПН  України, 

кафедра  психології, м. Київ.


Захист відбудеться “16“ червня 2004 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради                 Д 26.053.10 в Національному педагогічному університеті  імені  М.П. Драгоманова,  01601,  м. Київ,  вул. Пирогова, 9.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного  університету  імені  М.П. Драгоманова, 01601,  м. Київ,  вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “14”  квітня  2004 р.                


Вчений секретар                                                                      

cпеціалізованої  вченої  ради                                                         Л.І. Фомічова

                                 ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ


Актуальність дослідження. У сучасних умовах розвитку України на шляху її інтеграції в європейське співтовариство пріоритетне завдання формувати у підростаючого покоління з протилежних оцінок, думок, подій конструктивні збалансовані соціальні установки, які сприятимуть особистісному зростанню  молоді  та  суспільному  прогресу  нашої  держави.

Одним із напрямків вивчення даної проблеми виступає дослідження особливостей та умов зниження амбівалентності соціальних установок (атитюдів) як динамічної їх властивості, що діє в якості варіативного регулятора поведінки в усіх сферах життєдіяльності людей, психологічні особливості  якої  визначають  специфіку  розвитку  особистості.

Сензитивним для розвитку гармонійної або дисгармонійної спрямованості соціальних установок є юнацький вік. На цьому етапі життя особистість постає перед необхідністю інтеграції взаємовиключних оцінок соціальних обєктів у стійкі оцінки довкілля та самого себе.

В юнацькому віці проявляється найнижча задоволеність смислом життя, стан загальної невизначеності, і водночас молода людина відчуває відповідальність, хоче зрозуміти своє призначення “ким я хочу бути” та “ким я не хочу бути”. Дестабілізуючим фактором даного процесу є криза сучасної вищої школи, повязана з недостатньою ефективністю впливу традиційної системи освіти на конструктивний розвиток особистості. Існує власна студентська специфіка стану амбівалентності в юнацькому віці: втрачається сенс провідної діяльності студента навчання. Це супроводжується зростанням критичного ставлення до викладачів, обраного фаху і власних перспектив та можливостей. Типовим для 18-19-річних студентів є крах певних ілюзій першого курсу та необхідність адаптуватися до обєктивної реальності. Усвідомлення амбівалентності атитюдів у цей переломний момент переходу до ранньої дорослості робить їх здатними керувати своєю долею, майбутнім, зберігати  соціальний  оптимізм   і   вкладати  свою  позитивну  частку  в  соціум.

Вивчення амбівалентності соціальних установок спирається на визначення її сутності як властивості цього особистісного утворення, на ретельно розроблену теоретичну базу атитюдів. Слід зазначити, що це поєднання не є еклектичним. Поняття “амбівалентність атитюда” закріпилось як важливий психологічний термін завдяки інтенсивній розробці проблематики амбівалентності в психоаналітичній теорії (З.Фрейд) та її концепціях розвитку (К.Абрахам, Г.Блюм, М.Клейн, Дж.Мірлу); неофрейдистських концепціях амбівалентності (А.Адлер, К.Хорні, К.Юнг). Когнітивний аспект цього феномена досліджувався Дж.Вернером, М.Кругманом, К.Левіном. Зарубіжні вчені, які спеціально досліджували амбівалентність атитюдів, розглядали її як результат позитивної і негативної інформації про невідомий обєкт (Р.Брьомер, К.Джонас, М.Дьєль); як неузгодженість між ставленнями та намірами до вже сформованих атитюдів (Д.Вігінер, Т.Вілсон, Дж.Даунін, М.Ербер, С.Ходжес); як суперечності між оцінками емоційної й пізнавальної інформації (Ю.Боргіда, М.Занна, Х.Левайн, М.Томпсон); як самоненависть   результат  суперечностей індивіда низькостатусної групи (Д.Бургес, Д.Джост). У вітчизняній психології проблема амбівалентності досліджувалася побіжно, як супутня до інших проблем (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Л.М.Собчик). Лише декілька робіт присвячені певним аспектам амбівалентності особистості (О.В.Гордєєва, І.Н.Михєєва, Т.М.Сорокіна). Українські вчені почали вивчати конструкт амбівалентності (Н.М.Ануфрієва, Є.І.Головаха, Т.М.Зелінська, Т.Н.Лукяненко, Н.В.Паніна),  але  досліджень  амбівалентності  атитюдів  нами  не  виявлено.

Ряд праць присвячені проблемі вимірювання амбівалентності через призму розвязання питання структури атитюда: модель конфліктних реакцій К.Каплана базується на його одномірній структурі; модель амбівалентності як властивості атитюда була введена В.Скоттом на засадах трьохмірності побудови; вимірювання цього конструкту як багатокомпонентного утворення здійснили М.Занна, Дж.Кроснік, Р.Петті, Дж.Ремпель. Створенням методик займались С.Бреклер, М.Занна, М.Кругман, М.Томпсон. Психокорекційний напрямок амбівалентності атитюдів представлений у працях В.Крено, В.Міллера,  С.Ролніка,  Дж.Сайвесека.

Проведений аналіз показує, що спеціальних досліджень, які б вивчали психологічні особливості амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці, не виявлено, тоді як їх знання є  важливими  для  оптимальної  організації  процесу  переходу юнаків  до  ранньої дорослості.

Отже, соціальна та психологічна значущість визначеної проблеми і її недостатнє вивчення в психолого-педагогічних дослідженнях зумовили актуальність вибраної нами теми дисертаційного дослідження  “Психологічні  особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці”. 

Звязок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертації входить до плану наукових досліджень кафедри психології Національного педагогічного університету імені          М.П. Драгоманова, затверджена Вченою радою університету  (протокол №1 від  30.08.2002 р.)  та  Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол  №2  від  25.02.2003 р.).

Обєкт  дослідження: амбівалентність  атитюдів  у  юнацькому  віці.

Предмет дослідження: психологічні особливості амбівалентності атитюдів у  юнацькому віці.

Мета дослідження теоретично обґрунтувати зміст, структуру, критерії діагностування, рівні прояву та вимірювання амбівалентності соціальних установок; виявити психологічні особливості її розвитку; визначити шляхи та засоби  зниження  інтенсивності  цієї  властивості  атитюдів  у  юнацькому  віці.

В основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що амбівалентність атитюдів у юнацькому віці повязана з комплексом його особистісних утворень, а розвиток збалансованих проявів амбівалентності в різних сферах соціальних установок можливий за умов цілеспрямованого психологічного впливу на виявлені особистісні феномени засобами психокорекції.

Для досягнення поставленої мети та згідно з висунутою гіпотезою нами

визначено наступні  завдання  дисертаційного  дослідження:

  1. Обґрунтувати теоретико-методологічні підходи до вивчення амбівалентності соціальних установок.
  2. Виявити психологічні особливості та динаміку амбівалентності  атитюдів у юнацькому віці.
  3. Визначити систему критеріїв і показників діагностування рівнів прояву амбівалентності атитюдів  у  юнацькому  віці.
  4. Виявити психолого-педагогічні умови впливу на прояви амбівалентності соціальних установок у юнацькому  віці.
  5. Розробити та апробувати психокорекційну систему розвитку збалансованих проявів амбівалентності атитюдів у студентів, обґрунтувати практичні рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів та практичних психологів.

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають:наукові положення психології про закономірності процесу формування особистості (І.Д.Бех, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Т.В.Говорун, Н.Л.Коломінський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, О.В.Скрипченко); розвиток особистісної амбівалентності (К.Абрахам, А.Адлер, Е.Блейлер, М.Клейн, З.Фрейд, К.Хорні, К.Юнг); наукові положення про особливості розвитку потреби в пізнанні (Ю.М.Орлов,  О.К.Тихомиров, Л.М.Фрідман, Г.І.Щукіна, В.С.Юркевич); довіри до себе та самоефективності (А.Бандура, М.Єрусалем, С.Р.Пантілєєв, Т.П.Скрипкіна, Р.Шварцер); концепції про сутність амбівалентності як властивості атитюдів (Ф.Брьомер, М.Занна, Х.Левайн, С.Томпсен); дослідження в галузі соціальних установок (Г.М.Андрєєва, О.Г.Асмолов, М.Занна, Г.Олпорт, М.Сміт, В.О.Ядов); психологічні особливості амбівалентності атитюдів (Д.Бел, В.Есес, В.Крено, Г.Мейо, М.Мур, Дж.Сайвесек); наукові положення про особливості вимірювання амбівалентності атитюдів (Д.Гріффін, М.Занна, К.Каплан, М.Томпсон); принцип актуалізації особистісного потенціалу як детермінанти розвитку особистості (М.Й.Боришевський, І.С.Кон, Г.Крайг, К.Роджерс, В.А.Семиченко, Л.М.Собчик).

Методи дослідження. Для досягнення мети, вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези нами була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала використання комплексу теоретичних та емпіричних методів. Основними теоретичними методами були: аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення теоретичних і експериментальних даних. На етапі емпіричного дослідження використовувалися психологопедагогічний експеримент, метод вивчення продуктів діяльності студентів, спостереження, бесіда, активні методи навчання, психодіагностичні, психокорекційні  методики, а  також  методи  статистичної  обробки  кількісних даних.

Дослідження  проводилося  впродовж  2001-2004  років  у  три етапи.

Експериментальна база дослідження: студенти першого та другого курсів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (105 респондентів) та Київського національного університету імені Тара