Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Історичні науки / Історія України


Д'яконіхін Андрій Валерійович. Ґенеза українського гетьманства в контексті вітчизняної історії (XVI - перша половина XVII ст.) : Дис... канд. наук: 07.00.01 - 2007.



Анотація до роботи:

Д’яконіхін А. Ґенеза українського гетьманства в контексті вітчизняної історії (XVI – перша половина XVII ст.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – Луганськ, 2007.

У дисертації на основі маловідомих та опублікованих джерел, а також аналізу давньої та сучасної літератури комплексно досліджено питання виникнення та еволюції посади гетьмана серед українського козацтва. Виділяються окремі різновиди цієї владної посади та визначаються їх повноваження. Зокрема, реєстрового та наказного гетьманів.

Досліджується діяльність прикордонних старост, їх роль в протистоянні турецько-татарській загрозі на українських землях у першій половині XVI ст.

Розглядається питання етно-соціального походження перших представників українського гетьманства до Богдана Хмельницького та складено їх перелік. Визначається роль українського гетьманства у козацьких повстаннях кінця XVI – першої половини XVII ст. Уточнюються деталі співвідношень гетьманів з урядами Речі Посполитої, Московського царства, Туреччини та деяких європейських держав.

Окремим аспектом розглянуто співвідношення гетьманів із православною церквою. Зроблено загальну оцінку діяльності перших гетьманів українського козацтва у XVІ – першій половині XVІІ ст.

Ключові слова: гетьман, наказний гетьман, еволюція гетьманату, козацькі повстання, кримсько-турецька експансія, міжнародні відносини.

У висновках подаються основні положення та підсумки дослідження, які виносяться на захист.

Огляд історіографії та аналіз джерел показує, що: по-перше, комплексного дослідження з обраної дисертаційної теми до сьогодення немає; по-друге, в архівах та інших джерелознавчих документах наявна база для вивчення проблеми ”Ґенеза українського гетьманства в контексті вітчизняної історії (XVI – середина XVII ст.)”.

На початку XVI ст. особливе значення відігравали прикордонні старости у формуванні організаційних структур козацтва. Їх великі успіхи у протистоянні татарсько-турецьким силам у першій половині XVI ст. дали змогу йменувати цих керівників козацькими гетьманами.

Гетьманська посада була запозичена у Речі Посполитої і означала титул головнокомандувача військ. Козаками вона була сприйнята для підвищення авторитету козацького війська. Крім того вона з часом еволюціонувала із суто військової в адміністративно-військову владну посаду. Існування інституту наказного гетьманства надавало можливість не залишати козацьке військо без управління. Проте гетьмани не були зацікавлені у широкому становленні цієї інституції, оскільки існувала загроза для їх особистої влади. Зокрема, гетьман не призначав наказними осіб, які претендували на гетьманську посаду.

В умовах того, що серед гетьманів XVI – першої половини XVII ст. переважна більшість була князями та шляхтою, це дозволяє стверджувати, що козацька верхівка мала специфічний набір необхідних чинників: освіченість, відповідний рівень культури, матеріальний стан, що значною мірою впливав на їх походження. Крім того, неабияких достатків потребувала організація військових походів.

Спроби польського уряду щодо приборкання свавілля козацтва та утворення нового різновиду гетьманства – реєстрового, не дали бажаних результатів, так як усі ці дії носили характер переривчатий і недосконалий.

Погіршення правового становища значної частини населення привело до наростання опозиційних настроїв у суспільстві. Швидка еволюція правових норм, тенденція до закріпачення, захоплення магнатами нових земель - все це відбивалось у першу чергу на козацтві-боярстві. І тому воно перше піднялося на захист «старожитніх прав». Перші козацькі повстання відзначались деякою пасивністю, відсутністю жорстокості, порівняною миролюбністю відносин між супротивниками.

На початку XVII ст. козацькі гетьмани стають надійними захисниками православ’я. Саме у цей час питання віротерпимості стає найгострішим в українському суспільстві. У цій складній ситуації морально-етична свідомість запорожців відіграла роль духовного опору у протистоянні асиміляторським прагненням Речі Посполитої.

Початок регулярних татарських нападів на українські землі починається з XVI ст. Але вже в середині цього ж століття козаки, реагуючі на татарські дії, починають самостійно дошкуляти татарським поселенням. Наприкінці XVI ст. відбуваються перші спроби втручання козаків у татарські справи. На початку ж XVІI ст. дії козаків стали причиною відмови кримського хана здійснювати походи на польські землі.

Відносини українського козацтва з російським населенням починаються з XVI ст. і носили переважно амбівалентний характер. Це виражалось як в антимосковських війнах на боці Речі Посполитої та разом з татарами, так і в спільних з московським урядом антитатарських діях. І лише з другої половини XVII ст., коли козацтво вже усвідомлює себе окремою соціальною верствою, покликаною захищати релігійні та національні інтереси українського населення, принципово змінюється й ставлення до Москви та правлячої московської династії.

Наростання турецької загрози в Європі підштовхувало уряди Австрії та Ватикану до створення великої коаліції східнослов’янських народів, серед якої чільне місце відводилось козацьким загонам, для чого імператор Рудольф ІІ порушив навіть норми міжнародного права, запросивши гетьманів з козаками на службу в обхід уряду Речі Посполитої.

Узагальнений досвід, набутий гетьманами в організації українського козацтва та в міжнародних відносинах, творчо використали наступники в подіях національно-визвольної боротьби ХVІІ ст. проти влади Речі Посполитої. Очолювана Богданом Хмельницьким всенародна боротьба спричинила формування влади нового типу та розвиток державницьких інститутів.

Публікації автора:

Статті в наукових фахових виданнях

  1. Д’яконіхін А.В. Походження та еволюція гетьманської влади в Україні // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 6. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С. 48-53.

  1. Д’яконіхін А.В. Самуїл Зборовський – гетьман українського козацтва // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 10 (спеціальний). – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С. 73-76.

  2. Д’яконіхін А.В. Козацькі гетьмани XVI ст. у системі міжнародних відносин // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 13. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2007. – С. 60-65.

  3. Д’яконіхін А.В. Відносини козацьких гетьманів із православною церквою // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відп. редактор О.Я. Пилипчук. – К., 2007. – Вип. 29. – С. 93-100.

Матеріали наукових конференцій

  1. Д’яконіхін А.В. Князь Дмитро Іванович Вишневецький // Другий міжрегіональний науково-практичний семінар молодих вчених. Матеріали. (27-28 серпня 2004 р.- м. Луганськ). – Луганськ, 2004. – С. 21-24.

  2. Д’яконіхін А.В. Спроби реформування українського козацтва польським урядом у XVI ст. // Історія науки і техніки. Матеріали методологічного семінару 5 червня 2005 р. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля. – С. 9-15.

  3. Самуїл Зборовський – гетьман українського козацтва // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Україна на межі тисячоліть: історія і сучасність». (24-25 травня 2006 року). – Луганськ, 2006. – С. 24-25.

  4. Д’яконіхін А.В. Козацькі ватажки XVI ст. Остафій Дашкович // Збірник тез ІІІ міжрегіональної наукової конференції «Українська державність: історія і сучасність» 24 листопада 2006 р. – Маріуполь: МДГУ, 2006. – С. 9-10.

  5. Д’яконіхін А.В. Відносини козацьких гетьманів із православною церквою // Історія науки і техніки. Матеріали методологічного семінару 20-21 лютого 2007 р. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля. – С. 12-15.