Анотація до роботи:

Іванишин В.В. Лізинг в сільськогосподарському виробництві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Національний аграрний університет, Київ, 2003.

Досліджено теоретичні і методологічні основи та прикладні питання розвитку лізингу в агропромисловому виробництві України.

Сформульовано визначення лізингу як економічної категорії, що відображає об’єктивну необхідність надання допомоги економічно слабким господарствам шляхом передачі їм у користування майна виробничого призначення, яке належить іншим власникам, на засадах терміновості і платності та з метою стабілізації відтворювального процесу.

Удосконалено методику визначення розміру винагороди лізингодавцю за організацію та здійснення лізингової угоди. Пропонується змінити базу розрахунку суми винагороди – замість вартості майна використовувати на основі нормативних витрат лізингодавця та нормативного коефіцієнта прибутковості від використання лізингового майна лізингоодержувачем.

У процесі досліджень розроблені методологічні засади та методичні підходи до ціноутворення на промислові засоби виробництва для села, що ґрунтуються на усереднених суспільно визнаних витратах виробництва та загальному 20% ПДВ в кінцевому виробі. За існуючою методикою справляння ПДВ суміжників, які поставляють комплектуючі вузли і агрегати для складних машин, в результаті чого накопичувальне ПДВ за умов 6-10 суміжників здорожчує продукцію у 3-5 разів.

Обґрунтовані найбільш ефективні форми і способи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Серед різних форм підтримки (дотації, кредити, податкові пільги та ін.) ефективнішим виявився фінансовий лізинг, що одночасно вирішує проблему як інвестиційних, так і поточних витрат.

Проведені дослідження дають підстави зробити такі висновки:

1. Лізингова діяльність широко розповсюджена у багатьох країнах світу і масштаби її в останні роки зростають високими темпами. В Україні з початком ринкових перетворень в аграрному секторі економіки вона запроваджена як один із напрямів підприємництва інвестиційного спрямування.

2. У спеціальній літературі термінологічні поняття лізингу, його класифікаційні ознаки та різновиди тлумачаться суперечливо і непослідовно, тому в дисертації обґрунтовано визначення лізингу як економічної категорії, що забезпечує стабільність та безперервність відтворювального процесу в сільськогосподарських підприємствах шляхом надання їм у користування засобів виробництва, які належать іншим власникам, на засадах договору, терміновості та платності і з правом викупу протягом або в кінці передбаченого договором терміну використання.

3. Аналіз стану опрацювання методологічних основ лізингу показав, що визначення його видів та різновидів дещо перевантажене класифікаційними ознаками. Тому запропоновано ввести дуже важливу ознаку участі держави в організації та фінансуванні лізингової діяльності та виділити новий вид лізингу – державний агролізинг.

4. Серед визначальних факторів, які зумовлюють об`єктивну необхідність нарощування обсягів лізингової діяльності в Україні, основними є рівень забезпечення сільського господарства засобами механізації виробничих процесів і відсутність фінансових ресурсів у сільськогосподарських товаровиробників для придбання техніки з повною сплатою її вартості.

5. Дослідження зональних особливостей забезпеченості сільськогосподарських підприємств технікою показали, що найбільш "депресивним" регіоном є зона Степу, де загальна кількість тракторів зменшилась у 2001 р. проти 1991 на 22,7%. В Україні цей показник склав 11%.

6. Результати вивчення територіальних особливостей масштабів державного агролізингу в Україні за 1998-2001 рр. свідчать, що він більшою мірою поширений в зоні Степу, де ним охоплено 28,5 % загальної кількості і 40,9% прибуткових сільськогосподарських підприємств, а обсяг лізингових операцій становив за ці роки 238,8 млн. грн. із загального обсягу 524,4 млн. грн.

7. Встановлено, що основним гальмівним чинником взаємовигідних економічних відносин між виробниками засобів виробництва та сільськогосподарськими підприємствами є ціновий фактор нееквівалентного обміну між ними. Аналіз системи ціноутворення показав, що загальна методологія ціноутворення передбачає застосування вільних цін і тарифів для всіх галузей народного господарства (Закон України "Про ціни і ціноутворення"). Але в практиці державного регулювання цін підприємства, що виробляють промислові засоби для села, використовують вільне ціноутворення, а на сільськогосподарську продукцію ціни є фіксованими, які до того ж не завжди відшкодовують навіть усереднені витрати виробництва.

8. Розроблені в процесі дисертаційного дослідження методологічні засади та методичні підходи до ціноутворення на промислові засоби виробництва для села, що базуються на усереднених суспільно визнаних витратах виробництва та 20% загальному ПДВ в кінцевому виробі, вирішують проблему еквівалентного обміну між ресурсною сферою АПК і сільським господарством.

9. Обґрунтовано необхідність удосконалення методики визначення розміру винагороди лізингодавцю за організацію та здійснення лізингової угоди. Пропонується змінити базу розрахунку суми винагороди – замість вартості лізингового майна використовувати нормативні витрати лізингодавця, а власне винагороду визначати за допомогою коефіцієнта прибутковості використання лізингового майна лізингоодержувачем.

10. Запропоновано найбільш ефективні форми і способи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Дослідження та розрахунки показали, що бюджетне фінансування лізингових платежів забезпечує придбання сільськогосподарськими товаровиробниками засобів механізації у розстрочку на 5,5 років і одночасно вирішує проблему як інвестиційних вкладень (придбання машин), так і поточних витрат (виконання відповідних технологічних операцій з виробництва продукції). Тому агролізинг не має альтернативи як важіль здійснення двох видів витрат та досягнення двох видів результатів.

11. Порівняння державного фінансового лізингу на прикладі зернозбирального комбайна КЗС-9 "Славутич" з придбанням його за банківським кредитом дорожче, ніж за лізингом на 70%, за банківським комерційним товарним кредитом – на 52% і за кредитом з державною 30% дотацією – на 15,4%. Як форма поточних витрат агролізинг також дешевший для сільськогосподарського підприємства порівняно з послугами машинно-технологічних станцій. Отже, форма державної підтримки сільськогосподарської галузі за лізингом дає можливість в найкоротші строки здійснити оновлення техніки до технологічної потреби і є найбільш ефективною у порівнянні з іншими альтернативними способами.

Публікації автора:

1. Іванишин В.В. Теоретичні аспекти економічного змісту, класифікації видів та відносин учасників агролізингу // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 1997. – Вип. 56. – 2002. – С. 129-133.

2. Іванишин В.В. Становлення державного лізингу в агропромисловому виробництві // Економіка АПК. – 2002. – № 9. – С. 74-79.

3. Іванишин В.В. Економічний механізм формування та функціонування лізингових відносин // Економіка АПК. –2002. – № 11. – С. 49-53.

4. Іванишин В.В. Лізинг та його розвиток в Україні. – К.: Т-во "Знання" України, 2002. – 55 с.