У висновках дисертації узагальнюються головні результати дослідження. Дослідження демографічних параметрів, фізичного розвитку, травм та захворювань дозволили виділити антропо-патологічні комплекси, що відповідають певним еколого-соціальним групам. Це “відносно незаможне” населення, що залишило Щекавицький могильник, та “відносно заможне” населення Верхнього Києва. “Відносно незаможне” населення, що залишило могильник на горі Щекавиця, гомогенне за краніологічними та остеологічними показниками, ймовірно, представляє автохтонне посадське населення. Воно характеризується слабким фізичним розвитком, малим та середнім зростом; значними відсотками зубних захворювань, в першу чергу - карієсу, пародонтозу та їх ускладнень; низьким розповсюдженням маркерів стресу та великим відсотком анемій; теоретично високою смертністю дітей від хвороб, пов’язаних з голодом і епідеміями, що відображається у диференціації слідів цинги та менінгітів по віку. Усі перераховані показники характеризують населення, що залишило могильник Щекавиці, як землеробське, дієта якого у значній мірі залежала від зернових культур. Імунітет у даної групи знижений внаслідок одноманітності харчування, незадовільних санітарних умов і частих дитячих хвороб. Порівняльний аналіз розповсюдження рутинних інфекцій, дозволяє віднести цю групу до нижчого, відносно населення Верхнього Києва, соціального прошарку. Високі показники віку смерті у даному випадку є наслідком прискорених темпів старіння та швидкої зношуваності організмів внаслідок несприятливих умов існування. “Відносно заможне” населення Верхнього Києва характеризується високим зростом, добре розвиненим м’язовим рельєфом. Значна кількість травм черепу і посткраніального скелету характеризує цю групу як фізично активну. Середня тривалість життя вища за пересічну. Розповсюдженість зубних захворювань відображає повноцінні, багаті білком та вітамінами дієти. Завищені показники карієсу у дітей та жінок вказують на надлишок солодощів у харчуванні. Крім того, для даного комплексу характерними є досить високі показники маркерів стресу та низькі відсотки анемії, а також значна розповсюдженість хронічних інфекційних захворювань (внаслідок великої щільності населення), ознаки яких накопичуються з віком (що вказує на сильний імунітет, який дозволяє пережити захворювання). Диференційне дослідження цинги та маркерів стресу у дітей та дорослих показало, що голод і епідемії серед населення Верхнього Києва не призводили до таких катастрофічних наслідків, як на Щекавиці чи в інших містах і селах Русі, а були періодичними, короткочасними, і за ними наступало швидке відновлення здоров’я. Визначені специфічні статево-вікові співвідношення та високі показники мінливості краніологічних і остеологічних параметрів, вказують на присутність у Києві значної кількості молодих і дорослих чоловіків (можливо, мігрантів). Отримані результати підтверджують літописні дані про періодичне поповнення населення Києва дружинниками й купцями з інших земель. За нашим припущенням, не виключений їх вплив на формування фізичного типу населення Києва. Розповсюдження травм у Києві є типовим для великого середньовічного міста. Травми черепу, частота яких визначає ступінь агресивності популяції, найчастіше трапляються у чоловіків у серіях Х та ХІІІ ст. Травми посткраніального скелету (у тому числі й травматичні зміни суглобів) розглядаються як побутові, відображають складні топографічні умови міста та особливості занять населення. Палеопатологічні дослідження виявили у Києві значний відсоток захворювань на туберкульоз та проказу. Туберкульоз, сьогодні відомий як соціально залежна хвороба, не дав у давньому Києві чіткого розподілу за соціальними комплексами, однак, показав певну часову динаміку. Те саме стосується й прокази. Докладний аналіз розповсюдження останньої хвороби дозволив припустити існування у Києві спеціалізованої лікарні, до якої відносилось кладовище на сучасній вул. Паторжинського. Дослідження демографічних показників виявило відносно високий для міст Давньої Русі та один з найвищих у Європі показник середнього віку смерті (близько 43,5 р.). Це пояснюється впливом повноцінного харчування, розвиненим імунітетом до хвороб та певними соціальними факторами. Смертність молодих чоловіків обумовлена великим ризиком травматизації в результаті високої активності у міжособових відносинах. Основною причиною смерті дітей виявились інфекційні хвороби (у тому числі, запалення середнього вуха, їх ускладнення), а також хвороби, пов’язані з голодуванням. В результаті проведеної роботи встановлено, що демографічні показники, розповсюдження травм та захворювань в цілому характеризують Київ як одне із звичайних міст середньовіччя. Основними причинами загибелі людей у Давньому Києві, як і в більшості великих урбанізованих центрів Європи, були голод та інфекційні хвороби. |
