У дерев’яних церквах Покуття і Західного Поділля облаштування церковного інтер’єру формувалося під впливом різних факторів: канонічних приписів, місцевих народних традицій, історико-культурних процесів, мистецьких стилів. Природні умови, локальні етнографічні особливості в сукупності з впливами різноманітних культурних факторів і у відповідності з вимогами канону історично сформували вигляд обстави дерев’яної церкви цих регіонів. На основі джерельних, літературних та польових матеріалів встановлено, що процес розвитку обстави церков Західного Поділля та Покуття, формування її ансамблю можна поділити на три історичні етапи: 1) Початковий етап пов’язаний з періодом Давньокиївської держави й Галицько-Волинського князівства X–XIV століть. Це початок української традиції наповнення інтер’єру дерев’яного храму предметами церковної обстави. Проведені дослідження показали, що місцеві народні майстри зуміли творчо переосмислити і наповнити новим змістом запозичені візантійські предмети церковного обладнання, застосувавши у їх формотворенні власні мистецькі прийоми, підходи в декоруванні, традиційні підручні матеріали. Історичні джерела, окремі збережені зразки обстави давньоруського часу певною мірою дають можливість простежити розвиток церковної обстави X – середини XIV ст. і зробити висновок, що в той період обладнання дерев’яних церков на Покутті і Західному Поділлі не мало ще сформованих регіональних відмінностей і в цілому не відрізнялося від аналогічних предметів з інших регіонів Давньокиївської держави. 2) У XVII–XVIII ст. під впливом ренесансу і особливо бароко кардинальних змін зазнає весь комплекс церковного обладнання (з’являються вівтарі, кіоти, багатоярусні іконостаси). З будівництвом величних, добре інсольованих дерев’яних храмів обстава збільшується кількісно, збільшуються також параметри окремих предметів обстави: іконостасу, вівтарів та ін., урізноманітнюється декор (профілювання; ажурне, рельєфне різьблення та ін.). Головним елементом церковного інтер’єру на той час стає багатоярусний іконостас, що з середини XVII ст. стає духовним і художньо-естетичним центром внутрішнього церковного простору. Відтоді стосовно іконостасу всі інші елементи церковної обстави займають підрядне становище. Існування сніцарських і малярських цехів, монастирських мистецьких шкіл, осередків позитивно вплинуло на розвиток нових мистецьких тенденцій, що виявляли себе в інтер’єрах дерев’яних храмів. При цьому, якщо в монастирських школах переважали давні “візантійські” художні прийоми і принципи, то в цехових і приватних – західна орієнтація з ідейно-естетичними засадами ренесансу і бароко. Провінційні майстри того періоду, орієнтуючись на зразки професійних майстрів, на їх основі створювали власні предмети церковної обстави. Проте в їх формах, декорі проступали риси місцевої народної естетики. Більшість предметів обладнання – від каркасу іконостасу, вівтарів і до стільниці тетрапода й аналоїв вони оздоблювали переважно місцевим декором. В цей час закладаються місцеві традиції використання форм, мотивів та технік декору. 3) Кінець XVIII–XIX ст. – час розквіту декорування всіх компонентів церковного інтер’єру, появи нових різноманітних народних орнаментальних мотивів в оздобленні предметів обстави. Виникненню цього “народного стилю” в оформленні церков передував весь попередній історичний досвід, який народні майстри, інтерпритуючи на власний смак, втілили в своєрідній еклектичній манері стильового убранства церковних інтер’єрів. Особливо це помітно на прикладі покутських церков, де колоритне убранство обстави поєднувало в собі найрізномітніші стилі і напрями, що було характерним для всього регіону Карпат. Інтер’єри дерев’яних храмів Західного Поділля, попри певну стильову неоднорідність (данина часу), виглядали стриманішими і більш гармонійними. Водночас обстава в «народному» стилі та інші декоровані в цьому ж стилі речі, часто з бароковими ремінісценціями вироблялися як на Покутті, так і на Західному Поділлі впродовж майже всього XIX століття. Всередині XIX ст. з наростанням конкуренції з боку промислового виробництва, “народний стиль” занепадає. На зміну йому приходить лаконічність форм і декору, що проявлялися передусім в спрощеній, дещо класицистичній манері декорування деталей. Народні майстри вже акцентують свою увагу на пошуку нових об’ємно-просторових і мистецьких рішень, загального поширення набуває профілювання предметів і окремих деталей, накладний декор. З початком ХХ ст. на предметах обстави дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля все частіше позначається новий стиль – модерн (“сецесія”) як своєрідне заперечення еклектики XIX ст. Модерн привертав увагу суспільства до народного мистецтва, стилізуючи відповідно до своєї естетики, традиційні народні форми та декор. Цим досягалася гармонійна єдність елементів одного цілого, ансамблевість всіх предметів церковного простору. Побудований на функціональних засадах типологічний аналіз предметів церковної обстави, дозволив визначити функціональну і формотворчу диференціацію обладнання літургійного простору. За конструктивними і утилітарними принципами кожна з визначених функціональних груп складається з певних типів предметів обстави, визначених канонічними приписами. Проаналізовано художньо-конструктивні особливості різних типів обстави літургійного простору. На прикладі обстави церков Західного Поділля й Покуття визначено регіональні відмінності між ними. Відзначено, що з художньо-естетичного боку обстава церков цих регіонів є насамперед виявом місцевої мистецької традиції, втіленої у літургійному просторі дерев’яної церкви. Художньо-естетична виразність облаштування інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля і Покуття досягається завдяки різноманітності художньо-конструктивних форм предметів церковного обладнання та їх декору (різьблення, профілювання, поліхромування). Дослідження показали, що від повноти усіх складових елементів обладнання всередині церковної споруди, стилістичної гармонії між ними залежить ансамблевість обстави в цілому, відтак – цілісність сприйняття всього інтер’єру храму. Фактично мистецьке вирішення комплексу церковної обстави безпосередньо впливає на композиційну і стильову завершеність внутрішнього церковного простору. | 