Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економіка, організація і управління підприємствами


Чемчикаленко Руслан Анатолійович. Організація інноваційного процесу на ранній стадії його здійснення підприємством : Дис... канд. наук: 08.06.01 - 2007.



Анотація до роботи:

Чемчикаленко Р. А. Організація інноваційного процесу на ранній стадії його здійснення підприємством. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами. - Харківський національний економічний університет, Харків, 2006.

Дисертаційне дослідження присвячено комплексу питань, пов’язаних із узагальненням і розвитком теоретичних і методичних підходів, а також розробленням практичних рекомендацій щодо організації виконання окремих робіт на ранній стадії інноваційного процесу на підприємстві.

В роботі визначено сутність таких понять як «інновація», «інноваційний процес», «організація здійснення інновацій». Встановлено перелік і сутність робіт, що складають основу ранньої стадії інноваційного процесу. Розроблено методичний підхід до визначення початкового терміну запровадження поліпшуючих інновацій. Запропоновано методику оцінки й відбору інноваційних пропозицій. Розроблено методику визначення пріоритетного розробника інновацій. Виявлено й обґрунтовано складові ризику впровадження інноваційних проектів.

У результаті проведеного дослідження вирішено важливе науково-практичне завдання щодо узагальнення і розвитку теоретичних і методичних підходів, а також розроблення практичних рекомендацій з удосконалення організації інноваційних процесів на ранній стадії їх здійснення промисловими підприємствами коксохімічного виробництва України.

1. В Україні існує об’єктивна необхідність активізації інноваційної діяльності з метою поліпшення функціонування вітчизняного бізнесу й зменшення кількості збиткових підприємств, реалізація якої можлива на основі формування власної інноваційної системи як на рівні кожного підприємства, так і на рівні держави взагалі, а не копіювання зарубіжної практики реалізації інноваційної діяльності.

Підґрунтям низької інноваційної активності українських підприємств є не брак вільних фінансових ресурсів, а невміння суб’єктів господарювання реалізувати існуючі інноваційні можливості (в основному через брак кваліфікації персоналу, що здійснює розробку і впровадження у виробництво інновацій, нерозвиненість інноваційної інфраструктури, недосконалість теоретико-практичного забезпечення організації інноваційних процесів), що й зумовлює існування запиту метасистеми на дослідження проблеми організації інноваційних процесів на вітчизняних підприємствах.

2. Інновації (нововведення) за своєю сутністю мають ситуативний характер, відрізняються залежно від цілей їх аналізу, безпосередньо пов’язані з часом і місцем їх використання. Реальне змістовне навантаження даного поняття проявляється в його аналізі через призму взаємовідносин «організація (підприємство) – інновація», яка може набувати п’ять можливих форм. При аналізі сутності інновації у випадку «організація – розробник і користувач нововведення» як найбільш розповсюдженому на практиці варіанті інновація виступає як заздалегідь спрямований на досягнення практичного корисного ефекту результат зміни знань, ідей і потреб суспільства.

Під інноваційним процесом пропонується розуміти цілеспрямований процес перетворення наукового знання в інновацію та дифузію останньої, тобто свідомий послідовний ланцюг стандартизованих подій, що має комплексний, спрямований на отримання інноватором певного виду ефекту за допомогою задоволення існуючих або нових потреб, що, в свою чергу, дозволяє відокремити процесне трактування інновації як просте відтворення новинок від інноваційного процесу як свідомої, планомірної діяльності щодо корисного перетворення знань.

Організація здійснення інновацій – це процес впорядкування елементів інноваційної системи (в т. ч. нових знань), що забезпечує раціональне поєднання в часі й просторі всіх елементів процесу розробки і дифузії новацій з метою найбільш ефективного виконання прийнятих планових рішень по досягненню місії і стратегічних цілей підприємства.

3. Серед всіх стадій (етапів) інноваційного процесу, у зв’язку з визначальним впливом на результуючий ефект реалізації інноваційної ідеї та порівняно невеликими витратами ресурсів на реалізацію, заслуговує уваги рання стадія, коли ще не витрачено критичної маси інвестиційних ресурсів. При цьому рання стадія інноваційного процесу включає час від визначення необхідності в реалізації інновації до оцінки робочої версії інноваційного проекту й залежить від вартості і корисності робіт, що складають основу цієї стадії.

4. Підприємствам коксохімічного виробництва властивий досить високий рівень інертності в запровадженні інновацій, що обумовлено низьким рівнем економічного забезпечення інноваційних процесів, зниженням частки прибутку від інноваційної діяльності у загальному прибутку підприємства, переважанням раціоналізаторських пропозицій з низьким рівнем змін.

Основні закономірності розвитку інноваційних процесів на коксохімічних підприємствах полягають у тому, що успішність їх впровадження переважно залежить від ефективності самого інноваційного процесу, має непередбачуваний стратегічний характер і в першу чергу залежить від внутрішніх чинників, які можна контролювати й оцінювати переважно якісно. Серед функціональних чинників (з огляду на їх вплив на ефективність впровадження інноваційного задуму) найбільшу вагу має ефективність організації інноваційного процесу та реалізації маркетингових функцій щодо розробки й просування інноваційної продукції на ринок.

5. Комплексне узагальнення можливих факторів, що впливають на успіх або невдачу інноваційної продукції на ринку формує усталену структуру ризикоутворюючих факторів, сприяючи цим формуванню напрямків аналізу потенційної ефективності інноваційних рішень. У загальному випадку ризики, пов’язані з реалізацією інновацій, можна розподілити за технологічними параметрами, тенденцією та тривалістю дії, можливістю передбачення і контролю дії, функціональним спрямуванням, характером практичної діяльності й характером оцінки.

На основі проведеного аналізу факторів успіху/невдач (ризику здійснення) нововведень на ринку визначено, що дія принципу рівнозначності для її системоутворюючих елементів, не поширюється на інноваційні системи, що стимулює використання в процесі аналізу й відбору інноваційних пропозицій методів ранжування й таксономії для визначення впливу окремих факторів ризику на результуючий показник доцільності запровадження нововведення.

6. Основними недоліками існуючого методичного забезпечення щодо оцінки й відбору інноваційних рішень є: завищена увага до технічних характеристик інновацій і нехтування ринковими критеріями доцільності їх реалізації, недосконалість розрахунку комплексного (інтегрального) показника ефективності інноваційного рішення на основі використання виключно адитивної (мультиплікативної) згортки, оптимізаційний характер оцінки, неврахування тривалості реалізації інноваційного задуму, нівелювання індивідуальності кожного оцінюваного об'єкта, в т. ч. неврахування залежності рівня формалізації оцінки від етапу, на якому вона здійснюється, та ризикованості проекту.

7. Згідно із запропонованим методичним підходом визначення необхідності в запровадженні поліпшуючих інновацій доцільно здійснювати на основі виявлення безпосередньо у споживача недоліків і неточностей з використання попередньо розроблених інноваційних товарів. Це можливо здійснити завдяки запровадженню відділу маркетинг-аудиту техніки й технології, завданням якого має стати відстеження вищевказаних явищ і, таким чином, визначення часу запровадження поліпшуючих з огляду на попередні зразки продукції інновацій.

8. В процесі відбору пріоритетного розробника інновацій необхідно враховувати як власну сприйнятливість підприємства до здійснення інновацій, так і можливості продуцентів та споживачів інноваційної продукції до її розробки й освоєння. Важливим у процесі відбору є також врахування пріоритетів підприємства щодо якості, тривалості розробки й вартості інноваційної пропозиції, що враховано у розробленій методиці визначення пріоритетного для підприємства розробника інновацій.

9. Рівень формалізації оцінки доцільності запровадження інноваційного задуму має безпосередній зв’язок зі стадією інноваційного процесу. Так, в ході генерації й попереднього відбору інноваційних пропозицій необхідно використовувати критерії з низьким рівнем формалізації. В ході проходження інноваційним процесом подальших фаз необхідно перевірити доцільність запровадження ідеї з огляду на наявні ресурсні обмеження підприємства-замовника інновації, рівень його сприйнятливості до інноваційних змін та можливості підприємств-споживачів до засвоєння інновацій різного рівня новизни. В процесі оцінки робочої версії інноваційного проекту критерієм доцільності його реалізації є комплексний показник, що враховує задоволення економічних інтересів усіх учасників інноваційного процесу.

Використання такої методики дозволить скоротити час прийняття рішення щодо впровадження інновацій, мінімізувати витрати споживачів щодо придбання інноваційного товару, знизити рівень опору персоналу в процесі запровадження інновацій.

Публікації автора:

Публікації у фахових виданнях

1. Чемчикаленко Р. А. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємства // Економіка розвитку. – 2002. – № 3(23). – С. 80 – 83. (Видано за результатами Міжнародної науково-практичної конференції “Економічні механізми стимулювання інвестиційних процесів в Україні» (м. Харків, 2002))

2. Чемчикаленко Р. А. Інвестиційні пріоритети розвитку підприємництва в Харківському регіоні // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 131. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С. 153 – 158.

3. Афанасьєв М. В., Чемчикаленко Р. А. Реалізація інновацій на ранніх стадіях процесу – вирішення проблеми відбору їх розробників // Економіка транспортного комплексу: Зб. наук. пр. – Х.: ХНАДУ, 2004. – Вип. 7. – С. 46 – 53.

4. Афанасьев Н. В., Чемчикаленко Р. А. Анализ существующего понятийного аппарата теории инноватики // Економічний вісник НТУУ «КПІ»: Зб. наук. пр. – К.: НТУУ «КПІ», 2004. – №1. – С. 365 – 370.

5. Афанасьєв М. В., Чемчикаленко Р. А. Особливості оцінки й відбору інновацій на ранніх стадіях їх життєвого циклу // Економічний вісник НТУУ «КПІ»: Зб. наук. пр. – К.: НТУУ «КПІ», 2005. – №2. – С. 351 – 355.

6. Чемчикаленко Р. А. Врахування інтересів зацікавлених сторін у процесі відбору критеріїв оцінки інноваційних пропозицій // Управління розвитком. – 2005. – № 3 (спецвипуск). – С. 68 – 69. (Видано за результатами Міжнародної науково-практичної конференції присвяченої 75-річчю заснування ХНЕУ, “Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні» (Харків, 2005).)

Публікації в інших виданнях

7. Чемчикаленко Р. А. Роль оценки знаний в процессе отбора инновационных решений // Молодь України і соціально орієнтована економіка: Матеріали Міжнародної наукової конференції молодих учених і студентів (23-24 листопада 2004 р.). – Х.: ХНАДУ, 2004. – С. 166.

8. Чемчикаленко Р. А. Методическое обеспечение отбора инноваций // Економіка підприємства: проблеми теорії та практики: Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (23 березня 2004 р.). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Т.І. – С. 143 – 145.

9. Чемчикаленко Р. А. Механізм визначення потреби в реалізації інновацій // Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 45 річниці Полтавського університету споживчої кооперації України (10-12 травня 2006 р.). – Полтава: ПУСКУ, 2006. – С. 68.