Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Педагогічні науки / Теорія і методика професійної освіти


Кукса Володимир Олексанрович. Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах. : Дис... канд. наук: 13.00.04 - 2002.



Анотація до роботи:

Кукса В.О. Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України. Київ, 2002 р.

Дисертація містить аналіз нової професійно-оздоровчої спеціалізації “Фізична реабілітація”. Визначено основні концепти професійної діяльності, розроблено описову модель змісту фізичної реабілітації, обґрунтовано сукупність підходів і принципів їх застосування в навчальному процесі.

Розроблено і перевірено комплекс засобів розвитку професійного самовизначення майбутнього спеціаліста з фізичної реабілітації в умовах навчального процесу спрямованого на виховання валеогенного мислення і фізреабілітаційної самосвідомості.

Методологічний аналіз дав змогу визначити окремі положення і поняття, сконструювати мультицентричну матрицю та інші аспекти теоретико-методичне забезпечення, необхідне для подальшої розробки основ фізично-реабілітаційної освіти. Експериментальне дослідження засвідчило, що впровадження у навчальний процес комплексу засобів розвитку оздоровчої самосвідомості і культури професійного миследіяння сприяє ефективному вихованню професійно значущих якостей і професійної самовизначеності майбутнього спеціаліста оздоровчої галузі.

Результати дослідження надають підстави для таких висновків:

1. Теоретичний аналіз моделей здоров’єзнавства дозволяє стверджувати, що відмінність фізичної реабілітації від інших професійно-освітніх структур оздоровчої сфери визначають такі критерії:

а) предметна спрямованість фізичної реабілітації на оздоровлення довкілля та якості життєдіяльності людини відрізняє її від медичного процесу лікування і фізкультурного процесу, пов’язаного з розвитком фізичних якостей тілесності;

б) подовжений етап відновлення стану здоров’я, що розпочинається на стадії реконвалесценції одразу ж після медичного втручання. Не реанімація, хірургія чи інтенсивна фармакотерапія (медицина), розвиток і підтримання функціонально-тілесних потенцій (фізична культура) або максимальний тренінг і ризик фізичної перенапруги організму (спорт), а відновлювальне зцілення здоров’я до оптимального рівня і адаптація життєдіяльності до умов соціуму;

в) максимальне включення до теоретико-методичного навчання засобів природного зцілення, що використовуються в практиці відновлення, оскільки програмна обмеженість вивчення і незасвоєність методик оздоровлення з використанням надр і природоресурсних технологій урівнює фізичну реабілітацію з лікувальною фізкультурою;

г) наявність окремих суб’єктів або груп з адаптованої фізичної культури (інваліди, реабілітанти, школярі і студенти з вадами здоров’я й ін.), для яких потрібна тільки фізична реабілітація, а не медицина (хворі в стадії загострення), спорт (селекційовані особи), фізична культура (відносно здорові люди);

д) зосередження засобів відновлення здоров’я не тільки на фізичних кон-стантах людської тілесності, а застосування впливів усього природного потенціа-лу різноманітних засобів до будь-яких процесів реабілітаційної діяльності (самообслуговування, самозабезпечення, розширення спілкування в суспільстві), що значно поліпшує якість життя реабілітантів у культурно-духовній сфері.

2.Фізично-реабілітаційна освіта як навчально-професійна дисципліна в іде-альній моделі повинна стати вченням про принципи, підходи, форми і способи на-укового пізнання і керування різними станами здоров’я, інтегрувати і системати-зувати накопичений соціально-культурний досвід відновлювально-оздоровчої практики, що підвищує творчу самодостатність і якість життя людини, поліпшує демографо-економічний стан країни. Оцінюючи сучасний стан розвитку фізичної реабілітації в критеріях, що відповідають поняттю “засади наукової теорії”, можна стверджувати, що ця професійна спеціалізація ще не досягла достатнього рівня науково-теоретичного статусу. Проте це стане можливим за умови:

подальшого структурування і розгортання прикладної методології здоров’я;

критичного підходу до обґрунтування оздоровчих моделей, що вивчають фізич-ну сутність людини на основі принципу фундаментальності як умови до розкрит-тя найбільш глибоких суперечностей освіти в галузі здоров’єзнавства;

проектування концепцій і парадигм реабілітології; проведення професійно-рефлексивного і структурно-миследіяльного аналізу мети і функцій нового професійного фаху; створення категоріально-понятійного апарату, що визначає специфічну мову професійного навчання і наукового дослідження;

координації комплексу різноманітних теоретико-емпіричних знань, згідно з якими створюються сутнісні зв’язки і закономірності, що забезпечують розвиток конкретної професійно-корпоративної культури і оздоровчого руху серед інва-лідів (а це десята частина населення світу), включаючи сюди також ті мільярди людей, що повинні повсякденно дбати про підтримку і відновлення здоров’я.

Тільки при створенні повноти усіх елементів наукового базису фізичну реабілітацію можна буде вважати керованою системою, що має об’єктивні підстави претендувати на ранг наукової теорії про відновлення здоров’я людини. Перспективи перетворення фізичної реабілітації в науково-теоретичну галузь неможливо здійснити, не спираючись на принцип, за яким “наука створюється усередині методології і засобами методології” (Г.Щедровицький).

2. Засвоєні теоретичні знання, практичні уміння і навички не є достатньою умовою для їх ефективного використання у професійній діяльності. Майбутніх фахівців з фізичної реабілітації необхідно, насамперед, навчати творчому миследіянню орієнтовно певної спеціалізації. Це сприяє відтворенню специфічних властивостей і відмінностей між суміжними професіями, проводить межу професійного впливу на здоров’я між істинно-природним і штучно-хибним, реально-дійсним і надумано-плинним, довготривало-надійним і хронічно-рецидивним. Професійне мислення з сутнісно-предметними ознаками самоусвідомлених властивостей і відмінностей певного фаху є однією з головних структур, складником загального механізму навчального процесу, спрямованого на підготовку спеціаліста, що в сукупності із знаннями, уміннями та навичками становлять ядро будь-якої професії;

3. Згідно з другим завданням дослідження з’ясовано зміст методики професійного самовизначення студента – майбутнього фізреабілітолога, підготовка якого повинна здійснюватися не методами профілактики й лікування організму, а методами відновлення всіх видів і форм активної діяльності. Реабілітаційний сенс професійної підготовки полягає в тому, що у суб’єктів навчання виховуються компетенції використання не засобів протидії хворобам (сутність медичної освіти), а засвоєння навичок і вмінь відтворювати здоров’я та якість життя.

4. Навчальна програма підготовки фахівців з фізичної реабілітації потребує обґрунтування та експериментальної апробації різних концепцій щодо її досконалого змісту. Слід шукати варіант “золотої середини”, в якому б ураховувався неабиякий організаційний досвід, напрацьований у системі вищої освіти, де спеціальні експертні ради допомагають уникнути помилок (особливо на стадії становлення фахової спеціалізації), які ведуть до примітивізації змісту навчання у вузькому професійному полі.

5. Закономірності розвитку нових типів освіти, як засвідчило проведене до-слідження, неможливо привести в єдину синтетичну структуру без інтеграції ме-тодологічних знань. Сукупність видів і принципів методологічного супроводжен-ня професійної освіти (В.Богословський) і практична організація творчого проце-су виховання культури професійного миследіяння (П.Щедровицький) визначило тактику випереджального моделювання навчальної програми, що має політеоре-тичну структуру із стратегією на природну сутність професійної галузі.

6. Подальші тенденції професіоналізації фізично-реабілітаційної освіти ма-ють сконцентруватися на засвоєнні таких основоположних дисциплінах як ліку-вальна фізкультура, кліматологія, фітотерапія, нутриціологія, мануальні тілесно-орієнтовані практики. З іншими видами реабілітології, природно-оздоровчих тех-нологій студентів слід навчати на спецкурсах і факультативах, щоб доповнити ос-новні розділи загального курсу “Теорія і методика фізичної реабілітації”, проекту-вання і апробація якого ще тільки-но розпочинається.

  1. Зміст окремих положень медичних, соціальних і психологічних розділів реабілітології, включаючи також гуманітарні курси слід адаптувати до предметної основи фізичної реабілітації, а не підміняти її тими дисциплінами, що не мають достатньої взаємообумовленості з конкретною спеціалізацією.

  2. Проблему інтеграції фізичної реабілітації з іншими видами реабілітології, медицини і тими галузями знань, які пов’язані з процесами здоров’єтворення (розвитку здоров’я), здоров’єзбереження (включаючи систему гігієни, профілактики) і лікування хвороб, можливо здійснювати при підвищенні автономії фізичної реабілітації, її захисту від зазіхань невикоріненого (з часів радянської влади) свавілля фармако- і медициноцентристського монополізму, бюрократичних тенденцій в системі охорони здоров’я,.

Основний зміст дисертації відбито у 3 фахових публікаціях і монографії автора:

1. Методологізація оздоровчої освіти: Збір. наук. праць // Педагогічні науки.- Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2000. – С.45 – 53.

2. Сутність фізичної реабілітації // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2001. – № 1. – С. 46 – 51.

3. Проблеми підготовки спеціалістів у сфері фізично-реабілітаційної освіти: Збір. наук. праць // Педагогічні науки.- Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2001. – С. 134 – 142.

4. Вступ до спеціальності “Фізична реабілітація” (філософсько-методологіч-ні аспекти): Навчальні матеріали і тексти до програмного курсу для студентів фі-зично-реабілітаційних відділень педвузів.– Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2000. – 256 с.