Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Історичні науки / Історія України


Сич Олександр Максимович. Степан Ленкавський в історії Організації українських каціоналістів (1929-1977 рр.) : Дис... канд. наук: 07.00.01 - 2008.



Анотація до роботи:

Сич О. М. Степан Ленкавський в історії Організації українських каціоналістів (1929–1977 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 00.07.01. – історія України. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2008.

На основі комплексного аналізу документів українських та зарубіжних архівів, опублікованих джерел, наукової літератури в дисертації реконструйовано життєвий шлях та політичну діяльність С. Ленкавського – одного
з провідних діячів та ідеологів Організації українських націоналістів.

Досліджено роль С. Ленкавського у створенні ОУН та формуванні її ідеології. Проаналізовано його позицію під час розколу ОУН у 1939–1940 рр. та внесок у розвиток і поглиблення ідеологічних основ ОУН (революційної). Розкрито участь С. Ленкавського у заснуванні Закордонних частин ОУН
і ставлення до опозиції 1946–1954 рр. Подано характеристику стану ЗЧ ОУН під час керівництва С. Ленкавського і розкрито його роль у процесі їх трансформації у цілісну ОУН (р). Виявлено вплив діяча на процеси консолідації українських громадських і політичних організацій в еміграції та його видавничо-редакційну діяльність.

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:

– Історіографічний аналіз праць радянських, зарубіжних, сучасних українських та українських еміграційних авторів вказує, що наявні в них відомості про С. Ленкавського носять фрагментарний характер та не відображають його цілісного образу і впливу на політичну діяльність ОУН. Однак їх комплексне поєднання із джерельним матеріалом усіх типів при залученні фондів закордонних архівних збірок ОУН дозволило реконструювати життєвий шлях, громадсько-політичну діяльність і творчу спадщину С. Ленкавського та рівень його ідеологічного й організаційного впливу на Організацію українських націоналістів.

– С. Ленкавський здійснював значний організаційний та ідеологічний вплив на процес заснування та становлення ОУН. Ще з юнацьких років він займав чільні позиції в підпільних українських націоналістичних організаціях Галичини. Значною мірою від його позиції у проводі СУНМ залежало, щоб ця організація залишилася на позиціях підпільної боротьби і саме на її організаційній базі розвивалася мережа ОУН у Західній Україні. Вплив С. Ленкавського на визначення ідеологічного спрямування СУНМ забезпечив якісний світоглядний рівень членів цієї мережі на етапі її становлення, а його принципова позиція під час ідеологічних дискусій на установчому Конгресі українських націоналістів, теоретичні напрацювання на посаді ідеологічного референта КЕ ОУН ЗУЗ і зокрема написані ним “Десять заповідей українського націоналіста” вагомо вплинули на формування ідеологічних основ ОУН.

– Під час розколу ОУН 1939–1940 рр. С. Ленкавський зайняв позицію радикальних націоналістів, об’єднаних навколо С. Бандери, і не поділяв поміркованої тактики ПУН в умовах початку Другої світової війни. В той же час, користуючись авторитетом співзасновника та одного із провідних ідеологів ОУН, він особисто вів переговори з головою ПУН А. Мельником та докладав зусиль для досягнення порозуміння. С. Ленкавський увійшов до складу Революційного проводу, очолюваного С. Бандерою, посилив його своїм авторитетом і відіграв одну з ключових ролей у збереженні перспектив розвитку революційного націоналізму. Він активно включився у розбудову організаційних та ідеологічних основ ОУН (р). Йому належить визначальна роль у напрацюванні “Маніфесту українських націоналістів”, участь в організації Другого (Краківського) ВЗ ОУН, підготовка прийнятих на ньому
“Ідеологічних уточнень”, участь у роботі Комісії державного планування
та спеціальної організаційної комісії по розробці розділу “Пропагандивні вказівки” до плану “Боротьба й діяльність ОУН під час війни”.

В умовах початку Другої світової війни та проголошення Акту відновлення Української державності 30 червня 1941 р. С. Ленкавський організував у Львові ефективну роботу Головного осередку пропаганди. Через легально діючий Інститут націоналістичної освіти ним здійснювалося ідеологічно-пропагандистське забезпечення процесу державотворення, залучення до нього широкої громадськості, наукових та мистецьких кіл, підготовка друкованих матеріалів для похідних груп ОУН на терени Східної України. Потрапивши після арешту до концтабору Освенцім, С. Ленкавський продовжував підпільну діяльність і очолював у ньому провід українських політв’язнів.

– В умовах еміграції С. Ленкавський активно включився у формування закордонних структур ОУНь(р), став співзасновником Закордонного центру ОУН, а після його трансформації у Закордонні частини постійно входив
до складу Проводу. За обсягом повноважень виконував функції заступника Голови із внутрішньоорганізаційних питань, на етапі становлення (1946–
1954 рр.) ефективно застосовував свій організаційний довоєнний досвід
в розбудові ЗЧ ОУН, а особливо системи внутрішнього вишколу, Служби безпеки, Військового сектора, Референтури крайових зв’язків; у створенні Референтури підсовєтських справ та інформаційно-аналітичнму забезпеченні процесу боротьби з радянським режимом.

У процесі внутрішньої дискусії 1946–1954 р. С. Ленкавський займав конструктивну позицію, докладав зусиль для досягнення компромісу,
в умовах розколу став на бік Проводу ЗЧ ОУН та його Голови С. Бандери. Учергове опинившись на вістрі внутрішньоорганізаційного конфлікту, він силою свого авторитету вирішально впливав на збереження організаційного ядра та ідеологічної спадкоємності революційного крила ОУН.

– Після завершення опозиції С. Ленкавський і далі входив до Президії Проводу ЗЧ ОУН як заступник Голови, а після вбивства С. Бандери в 1959 р. був обраний Головою Проводу та перебував на цій посаді до 1968 р. В умовах інформаційно-пропандистського пресингу та провокацій радянських спецслужб він зумів перевести тактику політичної боротьби з радянським режимом із прямого протистояння у пропагандистське русло, посилити систему внутрішньої та зовнішньої безпеки ЗЧ ОУН, зберегти її організаційну єдність та психологічну рівновагу.

У складних умовах роз’єднаності структур ЗЧ ОУН та ОУН в Україні
й реальної ліквідації мережі останньої як організаційної цілісності, С. Ленкавський розробив проект організаційно-правових підстав скликання Четвертого ВЗ ОУН (р), інтелектуально вирішив проблему наступності та забезпечив процес трансформації ЗЧ ОУН в єдину структуру ОУН (р). Після Четвертого ВЗ ОУН С. Ленкавський входив до складу Проводу, користувався беззастережним авторитетом серед членства, керував референтурою пропаганди, особисто контролював систему зв’язку з націоналістичним підпіллям та дисидентським рухом в Україні.

– Невід’ємною частиною діяльності С. Ленкавського в рамках закордонних структур ОУН (р) була його громадська праця та здійснення впливу на процеси консолідації громадських і політичних організацій. Від самого початку перебування на еміграції С. Ленкавський брав активну участь
у наданні допомоги інтернованим учасникам 1-ї дивізії УНА, у процесі самоорганізації та захисту від насильницької репатріації до СРСР переміщених осіб, у створенні громадських організацій – Ліги українських політв’язнів та Спілки української молоді.

Найважливішим досягненням С. Ленкавського у сфері громадського життя слід вважати його вплив як Голови Проводу ЗЧ ОУН на процес консолідації українських громадських організацій у формі Світового конгресу вільних українців. Перебуваючи на чолі ЗЧ ОУН, С. Ленкавський докладав великих зусиль до політичної консолідації української еміграції. Він зумів налагодити персональні контакти та досягнути порозуміння з українськими політичними силами, що входили до об’єднання УНРада, і особливо з ОУН (м), принциповий конфлікт із якою тривав від 1940 р.

– Потреба інформаційного забезпечення діяльності ЗЧ ОУН зумовила активну участь С. Ленкавського у заснуванні кооперативної друкарні “Ціцеро” та у виданні й редагуванні ряду друкованих органів: газет “Українська трибуна”, “Український самостійник”, “Шлях перемоги”, “Борітеся – поборете!”, журналів “Літературно-науковий вісник”, “Визвольна політика”, “Сурма”. Його редакторський хист проявився при підготовці ряду книжкових видань: збірників “Євген Коновалець і його доба”, “Московські вбивці Бандери перед судом”, “Російський колоніалізм в Україні”, збірника творів С. Бандери “Перспективи української революції”, історичних праць П. Мірчука “Нарис історії ОУН “(Т. І.) та Н. Полонської-Василенко “Історія України”.

Публікації автора:

1. Сич О. Дмитро Донцов у творчій спадщині Степана Ленкавського // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – Випуск VIII. – Івано-Франківськ: “Плай”, 2004. – С. 40–48.

2. Сич О. Формування світогляду Степана Ленкавського // Наукові
записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка / Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. –
Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 2004. – С. 122–128.

3. Сич О. Вбивство Степана Бандери та протистояння закордонних
частин Організації українських націоналістів і радянських спецслужб у сфері пропаганди (1959–1962) // Питання історії України. Збірник наукових статей. – Т. 9. – Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – С. 66–71.

4. Сич О. Степан Ленкавський та національна політика ОУН в 1940–1941 рр. // Історико-політичні проблеми сучасного світу. – Чернівці: Рута, 2007. – Т. 15–16. – С. 27–33.

5. Сич О. Степан Ленкавський: життєвий шлях на тлі історії ОУН. – Івано-Франківськ: “Лілея-НВ”, 1999. – 160 с.

6. Ленкавський С. Український націоналізм. Твори. Т. 1. / За ред. О. Сича. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 600 с.

7. Ленкавський С. Український націоналізм. Твори. Т. 2. / За ред. О. Сича. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. – 524 с.

8. Сич О. Система внутрішнього вишколу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів як історична форма здійснення безперервної освіти і виховання // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова / Серія
№ 7. Релігієзнавство. Культурологія, Філософія: Зб. Наукових праць. – Випуск 11 (24). – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – С. 210–216.

9. Сич О. Співпраця С. Ленкавського та О. Кульчицького в підготовці “Словника термінів філософічних дисциплін”: політологічний контекст // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна “Питання політології”. – 2007. – № 760. – С. 304–311.

10. Сич О. Референтура підрадянських справ Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях в контексті соборницької концепції
ОУН // Наукова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В. П. Бех. – Вип. 64. – К.: Вид-во імені М. П. Драгоманова, 2007. – С. 173-181.

11. Сич О. Вплив С. Ленкавського на формування ідеологічних основ ОУН в період її заснування // Наукова парадигма: [журнал наукових праць] / Гол. ред. В. П. Бех.; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова; Творче об’єднання “Нова парадигма”. – Вип. 72. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – С. 165–174.

12. Сич О. Українська Греко-Католицька Церква в житті Степана Ленкавського // Розстріляна і відроджена церква: Матеріали науково-практичної конференції до 55-ї річниці ліквідації УГКЦ радянським режимом. – Івано-Франківськ: “Місто НВ”. – 2001. – С. 40–61.

13. Сич О. Соборницькі основи та спрямування Декалогу українського націоналіста // Україна соборна: Збірник наукових статей. – Київ, 2005. – Вип. 2. – Ч. І. – С. 311–322.

14. Сич О. Референтура Підсовєтських Справ – аналітичний орган Проводу Закордонних Частин ОУН // Вісник Прикарпатського університету / Політологія. 2006. Вип. 1. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 38–47.

15. Сич О. М. Перспективи сучасного націоналістичного руху в Україні: інтерпретація ідей Степана Ленкавського // Ідеологія українського націоналізму на сучасному етапі розбудови Української держави. Матеріали міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ, 12–13 жовтня 2006 р. Видання друге, змінене / Наук. Ред.. О. М. Сич. – Івано-Франківськ: “Місто НВ”, 2006. – С. 211–222.

16. Сич О. Сумління Організації (до 100-річчя від дня народження Степана Ленкавського // Визвольний шлях. – 2004. – Кн. 7. – С. 77–87.

17. Сич О. Відновлення видання “Літературно-Наукового Вісника”
в Мюнхені (1948–1949 рр.) // Визвольний шлях. – 2005. – Кн. 12. – С. 84–95.