Аналіз українського соціал-демократичного руху в Галичині від 90-х рр. XIX ст. до 1914 р. дозволяє зробити такі узагальнення і висновки: 1. Поширення соціал-демократичних ідей на галицькому ґрунті розпочалася ще в кінці 70-х – на початку 80-х рр. ХІХ ст. В політичну соціал-демократичну партію Галичини і Сілезії рух оформився тільки у 1892 р. Хоч теоретично СДПГ і С вважалася “інтернаціональною”, домінуюче становище в ній як в керівництві, так і в низових організаціях займали поляки, а також євреї. Протягом 90-х рр. СДПГ і С інтенсивно конфронтувала із заснованою у 1890 р. Русько-Українською радикальною партією. Предметом дискусії були питання політичної роботи серед українських селян Галичини, виділення із СДПГ і С і одночасно із РУРП політично організованих українських робітників та інтелігентів, які поділяли ідеї соціал-демократизму, в окрему українську соціал-демократичну партію. 2. З утворенням у 1899р. Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини у відносинах між УСДП і ППСД актуальними залишилися ті ж питання політичної роботи серед міських і найманих сільських робітників, серед селянства, представництва галицького соціал-демократичного руху на загальноавстрійському і міжнародному рівні, зв’язку обох партій з профспілковим рухом, а також вживання польської чи української мови в роботі серед українських робітників. 3. Розвиток соціал-демократичного руху в Галичині був обумовлений об’єктивними соціально-економічними та політичними причинами і впродовж всього досліджуваного періоду перебував під ідейним впливом європейського соціал-демократизму. Протягом другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. в Галичині помітно зросла роль міст як осередків промисловості, торгівлі, культури. До активного соціального і політичного життя долучилися широкі верстви галицького суспільства. В головних осередках промисловості вже до кінця ХІХ ст. сформувалися значні загони промислового робітництва як найбільш чутливого елементу до соціальної політики в державі. 4. Ідейні концепції галицької соціал-демократії ґрунтувалися на власній соціально-економічній базі й розвивалися у зв’язку з властивими їй внутрішніми закономірностями. Вони збігалися із загальними тенденціями розвитку соціал-демократичних ідей в цілому світі. В лоні українського соціал-демократизму майже від самого початку його організаційного оформлення було сформульовано лозунг державної самостійності України. 5. В повсякденній практичній діяльності увага українських соціал-демократів була зосереджена на організації страйкової боротьби робітників і селян за поліпшення умов і оплати праці, за їх прилучення до масових акцій робітничої і селянської солідарності, до участі у вічах і демонстраціях, у виборчих кампаніях, в житті професійних спілок. 6. Початок ХХ ст. був періодом ідейно-політичного і організаційного дозрівання партії. Під впливом австрійської соціал-демократії домінуючими в УСДП стали ідейні концепції соціал-реформізму і парламентаризму. Партія орієнтувалась на мирні поетапні перетворення у суспільстві в напрямку до соціалізму, на легальні форми політичної діяльності. Як і вся соціал-демократія Австрії, УСДП поділяла стратегічні цілі і тактичні методи європейської соціал-демократії у боротьбі за соціалізм. 7. Окремі українські соціал-демократи, такі як М. Ганкевич, С. Вітик, Т. Мелень та інші залишалися прихильниками співпраці з ППСД аж до Першої світової війни. Молодша генерація провідних діячів українського соціал-демократизму в особі В. Левинського, П.Буняка, Л.Ганкевича, В. Старосольського та інших, особливо рішуче з 1907 р., виступила за повну незалежність УСДП від ППСД, за охоплення власними силами українського міського і сільського робітництва, за зв’язок соціал-демократичної роботи із завданнями визволення українського народу. 8. В політиці і практичній діяльності УСДП серед української громадськості важливе місце займала проблема пошуку стратегічної позиції щодо Австро-Угорщини та інших великих держав – можливих учасників майбутньої війни. УСДП однозначно кваліфікувала російський царизм як найбільшого ворога України, через це партія вже у 1912р. чітко віднесла себе до противників російської держави і спільно з іншими партіями закликала українців Галичини стати в майбутній війні на боці Австро-Угорщини. Слід зазначити, що при цьому партія керувалася принципом меншого зла. Єдність позиції в питанні ставлення до війни обох течій в УСДП – традиційної старшої генерації діячів і “самостійної” діячів молодшого покоління – вже у 1912р. практично привела до ліквідації внутріпартійного розколу. 9. До кінця досліджуваного періоду зміцнилась соціальна база української соціал-демократії. На початку ХХ ст. виросла частка українців серед робітництва Львова. Українці складали відносну більшість робітників нафтової, солеварної та лісообробної промисловості Прикарпаття. Чисельнішою стала українська інтелігенція, в середовищі якої було багато послідовників соціал-демократичних ідей. Так само після 1912 р., коли був подоланий розкол в УСДП, більш чіткими стали ідеологічні принципи українського галицького соціал-демократизму. Партія виходила із засади, що ідеї соціалізму в однаковій мірі повинні служити як справі соціального, так і національного визволення працюючих мас, що соціалістичні ідеали можуть бути досягнуті силами організованого робітництва, в тому числі і парламентськими засобами. Під цим кутом зору дослідження історії Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини, її ідеологічної спадщини і досвіду боротьби за соціальні і національні права народних мас має важливе прикладне значення. | 