Анотація до роботи:

Винарчук Т.В. Український національний рух в контексті визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи (кін. XIX ст. – 1920 р.): компаративний аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню національного руху українців та державотворчих процесів у контексті визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи наприкінці XIX – на початку XX ст. Проведено компаративний аналіз соціально-економічних, політичних передумов боротьби за відродження державності українців та поневолених народів центрально-східноєвропейського регіону. Порівняна державотворча діяльність національного проводу українців з діяльністю національної еліти народів Центрально-Східної Європи. Охарактеризовані політичні та міжнародні фактори, які впливали на визвольну боротьбу українців та інших досліджуваних народів.

На початку XX ст. українці, як поляки, чехи, латиші, литовці, естонці, фіни не мали власної державності, а входили до складу європейських імперій, причому часто не зберігалась їх територіальна цілісність. Поступове обмеження національних прав та русифікація проводилась царським урядом як по відношенню до українців, так і до інших неросійських народів імперії. Русифікація литовців, латишів, естонців не завадила формуванню їх національної ідентифікації, а поляків – різких опозиційних поглядів. В української інтелігенції усвідомлення окремішності до певної міри стримувалось історичними традиціями, зокрема складністю процесу приєднання українських земель до Росії. Сприяла асиміляції провідних верств схожість української та російської мов і культур, належність українців до державної релігії – православної.

Напрямки та темпи економічного розвитку українських земель у складі Російської імперії у порівнянні з іншими народами Центрально-Східної Європи свідчить, що буржуазні, ринкові стосунки охоплювали як промисловість, так і сільське господарство. Напередодні Першої світової війни на українських землях ішов процес формування національного торговельного капіталу і національної промислової буржуазії.

Досліджувані в дисертації народи мали різну соціальну структуру. Найближче до українців стояли литовці, латиші, естонці, які складались переважно з селянської верстви. Український визвольний рух очолила інтелігенція, здебільшого гуманітарного фаху, так само як і литовський, латиський та естонський. На підсумки національно-визвольного процесу впливали ідеологічні та політичні концепції, якими керувався національний провід у визвольній боротьбі, а не його соціальний склад. Українська інтелігенція, котра знаходилась під сильним впливом народницької і соціалістичної ідеологій, не витворила відповідної політичної концепції, яка б об’єднала всі верстви українського суспільства на ниві державотворення. Соціалістична інтелігенція, що очолювала державотворення, свідомо відмовилась від співпраці з буржуазією та дворянством.

Але федералістська та автономістська концепції були основою національних вимог не тільки проводу українців. Проте українське керівництво, на відміну від проводу інших народів Центрально-Східної Європи, вважало проголошення незалежності вимушеним обставинами кроком, а майбутнє України бачило у складі федерації соціалістичних республік.

Компаративний аналіз доводить, що державотворення українців та інших народів Центрально-Східної Європи знаходились у схожих, скоріше, сприятливих, зовнішньополітичних умовах. Але українське керівництво підходило до зовнішньополітичних питань з позицій соціалістичної теорії. Це пояснює відмову від створення національної армії, зволікання з проголошенням незалежності України. Соціалістичні принципи не дозволили Центральній Раді прийняти фінансову та матеріальну допомогу від Антанти, у той час, коли допомогу від інших європейських країн отримали поляки, чехи, фіни, латиші, литовці, естонці.

Порівняння умов національно-визвольної боротьби українського, а також інших народів Центрально-Східної Європи свідчить, що українське державотворення проходило в подібних з державотворенням інших досліджуваних народів умовах. Але результати цього процесу були різними. Серед інших причин поразки боротьби за відродження української державності в дисертації особливо виділилися соціалістично-федералістичні переконання національної еліти.

Публікації автора:

а) статті у фахових наукових виданнях:

1. Винарчук Т.В. До проблеми національної еліти доби Української революції 1917-1918 рр.// Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ, 2001. – №3. – С. 88-96.

2. Винарчук Т.В. Федералістична та самостійницька теорії української еліти в контексті національно-визвольного руху народів Центральної та Східної Європи наприкінці XIX - початку XX ст.// Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2001. – Випуск 7. – С. 27-34.

3. Винарчук Т.В. Компаративний аналіз процесу формування та структури еліти народів Центральної та Східної Європи// Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2002. – Випуск 8. – С. 18-24.

4. Винарчук Т.В. Українська компаративістика у пошуках європейського контексту вітчизняної історії// Наукові праці історичного факультету Запорізького Державного університету. – Випуск XV. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – С.133-143.

б) матеріали наукових конференцій:

5. Винарчук Т.В. Національна еліта та українське державотворення// Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука. Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України. Запоріжжя, 31 травня 2001 р. – Запоріжжя: Просвіта, 2001. – С. 29-32.