1. Аналіз наукових підходів і концепцій дозволив визначити інновації як процес і як вид діяльності. У якості процесу визначено дії, що здійснюються працівниками підприємства для послідовного внесення змін у товари і продукцію, що випускається, технологічні процеси, документообіг, існуючу організаційну структуру, джерела сировини і матеріалів, ринки збуту та інше, з метою їх якісного удосконалення і отримання раніше не існуючих переваг. Під інноваціями як видом діяльності підприємства слід розуміти заплановані цілеспрямовані комплексні дії підприємства по зміні кожного з елементів бізнесу даного підприємства, обумовлені науково-технічним прогресом чи спеціально проведеними науковими дослідженнями з якісним результатом їх перетворення. Інноваційна діяльність містить у собі всі інноваційні процеси, що проходять на підприємстві. 2. Виходячи з цілей, завдань та функцій управління інноваційною діяльністю підприємств виділені найбільш важливі ознаки класифікації інновацій: за ступенем радикальності інновацій; за об'єктами, на які спрямовані інновації; за стадіями життєвого циклу, на яких знаходяться інновації. Класифікацію інновацій на товарні, технологічні, ринкові, за новими джерелами сировини, управлінські дозволяє здійснювати «прив'язку» до типу інновацій того чи іншого типу стратегії; створювати економічні механізми й організаційні форми управління в залежності від типу інновацій; визначати положення, форми реалізації і просування інновацій, що будуть відрізнятися в залежності від типу інновацій. 3. За останні роки довіра нашого споживача до українських товарів значно зросла. При цьому одним з основних чинників, що вплинули на різке падіння виробництв продукції легкої промисловості, визначено низький рівень захисту внутрішнього ринку як від так званої “сірої” продукції національного виробника, так і неконтрольований ввіз на митну територію продукції іноземного походження без обкладання відповідними податками, платежами та зборами, що обумовлювало порівняно низьку ціну реалізації на ринку України даної продукції. Узагальнено наступні основні напрямки діяльності підприємств легкої та суміжних галузей промисловості на найближчу перспективу: налагодження вітчизняного виробництва устаткування та запасних частин для потреб легкої промисловості; невідкладне створення оптової ланки торгівлі; комплексне вирішення питання здешевлення вітчизняної продукції, в тому числі шляхом перегляду існуючих норм щодо штрихового кодування продукції, сертифікації виробів, кардинального зниження вартості митних зборів та оформлення документації митними посередниками у випадках здійснення експортно-імпортних операцій; поновлення виробництва підприємств на новій технологічній та організаційний базі; наближення обсягів і структури виробництва до потреб суспільства і експорту; ефективне використання сировинних ресурсів України; реструктуризація виробництва, оптимізація використання її виробничого потенціалу; залучення інвестицій, в тому числі іноземних; організація замкнених виробничих циклів на основі вертикальної інтеграції відповідних підприємств від виробництва сировини до доведення готової продукції до споживача. При цьому основні зусилля повинні спрямовуватися на найбільш слабкі ланки організації вертикально інтегрованих виробничих циклів. 4. Інноваційні напрями розвитку підприємств легкої промисловості передбачають застосування високих технологій і потрібної у галузі системи менеджменту. Оновлення технічної бази підприємствами легкої промисловості здійснюється переважно завдяки роботі на давальницькій сировині та, відповідно, стабільному надходженню валюти. Нині маркетинговий підхід до управління підприємствами галузі використовується не повною мірою. Тому одним з ефективних засобів забезпечення інновативності та стійкості підприємств є її гнучкість та здатність адаптуватися до зміни умов функціонування з меншими витратами і без втрат. 5. Для встановлення систематизації проявів інновативності підприємств доцільно прийняти, що найбільш загальним поняттям виступає форма інновативності, яку можливо підрозділити на види, рівні та підсистеми інновативності, взаємопов’язані між собою. Пропонуємо під формою інновативності розглядати сукупність її проявів, що утворює певну систему. Впровадження единого управління інноваційною діяльністю підприємств передбачає наступну класифікацію підсистем інновативності: управління процесом виробництва та реалізації продукції; управління використанням ресурсів; управління якістю продукції; управління науково-технічним розвитком; управління соціальним розвитком; управління екологічною діяльністю. До узагальнюючих показників рівня інновативності організації виробництва пропонується відносити: рівень організації виробництва, виробництво продукції на 1 гривню витрат, рівень рентабельності виробництва, витрати на одиницю виробленої продукції. Саме ці показники відбивають зміст відповідних напрямків господарської діяльності та функцій управління. 6. Кількісне порівняння рівня інновативності систем управління аналізованих підприємств за співвідношенням комплексних оцінок дає змогу зробити висновок, що рівень інновативності системи управління ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” вищий за рівень інновативності КП “Дніпропетровська фірма “Мрія” на 2,7%, тобто ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” має більше шансів для витиснення названого конкурента з ринку. У цілому обидва підприємства досягли найнизьку оцінку рівня інновативності управління, чим пояснюється, у свою чергу, низький рівень інновативності самих підприємств. У підсумку можна зробити висновок, що системи управління досліджених підприємств легкої промисловості не задовольняють конкретних потреб внутрішнього і зовнішнього середовища, тому що не здатні ефективно використовувати наявний інноваційний потенціал. Досягнення інновативності названих підприємств можливе за умови зміни їх управлінських систем. 7. В даний час практично відсутні наукові й методичні розробки, що чітко визначають склад інноваційних механізмів підприємництва. Під поняттям “інноваційний механізм” слід розуміти організаційну форму здійснення інноваційної діяльності та систему заходів, що сприяють її проведенню, методи, що дозволяють знайти й обґрунтувати зміст інноваційних рішень, важелі стимулювання й регулювання цієї діяльності. Сформована система інноваційних механізмів підприємництва в легкій промисловості включає механізми пошуку інноваційних рішень, механізми організації, механізми розробки і впровадження, механізми фінансування і стимулювання, механізми технологічного трансферту, механізм інтелектуальної власності. 8. Під час вибору перспективної інноваційної промислової технології доцільно віддавати перевагу тій технології, яка має потенціал розвитку конкурентоспроможності, що означає при інвестуванні в розвиток інноваційної технології приріст її споживчої цінності. Потенціал розвитку конкурентоспроможності інноваційної технології виявляється в прирості обсягу продажів майбутнього періоду, але запровадження в дію потенціалу фінансується за рахунок прибутку нинішнього періоду. Управління конкурентоспроможністю інноваційної технології передбачає використання підходів стратегічного маркетингу, що припускає сегментування ринку, диференціацію продукції й обґрунтоване позиціонування на обраних сегментах ринку. Комерційна привабливість ринкового сегменту означає, що даний сегмент має найбільшу ємність, перспективи росту і максимально можливий платоспроможний попит на інноваційну промислову продукцію, у порівнянні з іншими сегментами. 9. Визначено, що при використанні грошових потоків позикового типу ставка дисконтування повинна бути не меншою банківського відсотка, якщо вона перевищує банківський відсоток, виникає позитивне значення NPV. При цьому чим нижчий відсоток і одночасно вища ставка дисконтування, тим більше значення NPV, при розвитку цих тенденцій росте інноваційний ризик, що вимагає нарощування власних засобів у його покриття. Встановлено, що фінансування інноваційних проектів за рахунок запозичень, у тому числі банківських кредитів, відповідає природі інноваційної діяльності. |
