В результаті дисертаційного дослідження досягнуте рішення важливого для науки і практики кримінального права завдання, що полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак незаконної лікувальної діяльності і розробці на їх основі поняття незаконної лікувальної діяльності, формуванні практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування. Серед висновків виділяються наступні: 1. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 138 КК, є: а) родовим – сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи; б) видовим – сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи у сфері медичного обслуговування; в) основним безпосереднім – сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я пацієнта від некваліфікованої лікувальної діяльності; г) додатковим обов'язковим – сукупність суспільних відносин, які забезпечують належний порядок надання послуг у сфері охорони здоров'я. 2. Суб'єктами (учасниками) суспільних відносин, що знаходяться під охороною ст. 138 КК є: а) особи, що надають медичну допомогу (здійснюють лікування), – лікарі, інші медичні працівники, які мають право лікувати, а також цілителі; і б) особи, що одержують медичну допомогу – пацієнти. 3. Поняття «хворий» в своєму власному сенсі означає «уражений якою-небудь хворобою», що стосовно незаконної лікувальної діяльності необґрунтовано звужує коло потерпілих від цього злочину. Потерпілими від незаконної лікувальної діяльності можуть бути не тільки особи, які хворіють на що-небудь, а й здорові, такі, що звернулися до винного, наприклад, в цілях профілактики можливих захворювань, або такі, що помилково вважають себе хворими чи яким поставили неправильний діагноз тощо. З метою однакового застосування норми необхідно уточнити диспозицію ст. 138 КК, замінивши термін «хворий» терміном «пацієнт». 4. Лікувальна діяльність – це специфічна форма поведінки особи, яка: а) з фактичної сторони може полягати як в актах дії, так і бездіяльності; б) характеризується застосуванням спеціальних методів і засобів; в) завжди являє собою процес діяльності, а не «одноразовий» поведінковий акт; г) має предметом свого здійснення здоров'я іншої особи; д) спрямована на усунення причин та умов патологічних процесів, викликаних порушенням нормального функціонування людського організму. 5. Лікувальна діяльність завжди являє собою процес, а не «одноразовий» поведінковий акт, який передбачає складну систему окремих дій, кожне з яких відрізняється як своєю специфікою, так і власною (проміжною) метою. Проте загалом кожне з них спрямоване на попередження і усунення патологічних процесів (лікування і реабілітацію). 6. Посягання, передбачене ст. 138 КК, сформульоване в законі як злочин з матеріальним складом, тобто та або інша форма лікувального впливу набуває ознак об'єктивної сторони незаконної лікувальної діяльності лише з того моменту, коли лікувальне втручання об'єктивувалося в негативному результаті, описаному в законі терміном «тяжкі наслідки для хворого». 7. Лікувальна діяльність визнається незаконною лише за умов, коли вона здійснюється: а) без спеціального дозволу; б) особою, що не має належної медичної освіти. 8. Відсутність належної освіти і спеціального дозволу в своїй сукупності полягає в порушенні правил двох рівнів: а) організаційно-розпорядчих і б) спеціально-лікувальних. З урахуванням цього, об’єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності є складною, бо діяння, що її утворює, фактично включає в себе дві групи дій, сукупність яких і призводить до настання суспільно небезпечних наслідків. 9. Використовуваний в ст. 138 КК термін «спеціальний дозвіл» може мати різне значення: а) або ліцензію на медичну практику, яка необхідна для лікарів, інших представників медичного персоналу, а також цілителів; б) або документ, підтверджуючий наявність у цілителя необхідного рівня освіти для здійснення діяльності у сфері народної і нетрадиційної медицини, – кваліфікаційний документ цілителя. Щоб усунути термінологічну суперечність, яка виникає у зв'язку з цим, слід доповнити диспозицію ст. 138 КК вказівкою на відсутність у суб'єкта не просто спеціального дозволу, а «ліцензії». 10. Обов'язковою умовою незаконності лікувальної діяльності є здійснення такої діяльності суб'єктом, який не має належної медичної освіти. Належною медичною освітою при цьому слід вважати сукупність знань, які відповідно до чинного законодавства, дають право на заняття лікувальною діяльністю певного виду. 11. Незаконна лікувальна діяльність з суб'єктивної сторони у ряді випадків характеризується змішаною формою вини. Проте в тих ситуаціях, коли спеціальні «лікувальні» правила порушуються з необережності, суб'єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності є однорідною. При цьому незаконна лікувальна діяльність є в цілому необережним злочином. 12. Опис суб'єкта діяння, передбаченого ст. 138 КК, є до певної міри обмежувальним, що дає підставу говорити про наявність спеціального суб'єкта злочину, ознаки якого викладені у законі в так званій «негативній» формі. 13. Незаконна лікувальна діяльність здійснюється тільки діями, спрямованими на лікування і реабілітацію. Тому, якщо під виглядом лікування переслідувалася мета обманним шляхом заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене має кваліфікуватися за ст. 190 КК. Якщо ж особою одночасно здійснені дії, одні з яких містять ознаки ст. 138 КК, а інші переслідували мету шляхом обману заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене містить ознаки сукупності злочинів, передбачених статтями 138 і 190 КК. 14. На завершення пропонується проект нової редакції ст. 138 КК: «Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу (ліцензії), здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я, – карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням свободи на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років. Заняття лікувальною діяльністю, відносно якої встановлена спеціальна заборона, або в порушення умов ліцензування, якщо ці дії спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я, – карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням свободи на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років». | 