В процесі вирішення наукових задач дисертації відповідно до поставленої мети дослідження – розробки системи рекомендацій по впровадженню прогресивних методів управління фінансовими ресурсам підприємств у зовнішньоекономічній діяльності – одержані такі наукові результати. 1. Поділ методів на традиційні та прогресивні повинен здійснюватися за трьохкритеріальною структурою: а) поширеність методів у період переходу до ринкових чинників управління і їх відсутність при командно-адміністративній системі; б) поширеність методів у ринкових системах і незначні обсяги їх застосування в Україні; в) розробленість законодавчого регулювання методів у розвинених ринкових системах і відсутність або незначна нормативна забезпеченість в країнах, які переходять у систему ринкових відносин. 2. Класифікація факторингових операцій повинна здійснюватися за п’ятьма класифікаційними ознаками: а) місце здійснення; б) право регресу; в) умови повідомлення боржника; г) обсяг уступки боргів; д) місцезнаходження кредитора, при цьому кількість видів факторингу за цими ознаками визначається десятьма. Класифікація форфейтингу подібна класифікації факторингу, але відрізняється двома додатковими ознаками: а) вид забезпечення; б) місцезнаходження гаранта. Класифікація дисконтування рахунків також доповнюється двома особливими ознаками: а) умови конфіденційності; б) наявність захисту від неплатежу. Класифікація депозитарних розписок поділяється на чотири ознаки: а) місце випуску і обігу; б) участь компанії-емітента; в) ринок обігу акцій; г) рівень депозитарної програми. 3. Основними тенденціями застосування методів дисконтування в міжнародній практиці в аспекті їх впровадження в діяльність українських підприємств є такі: а) ринок операцій з дисконтування характеризується не тільки значними обсягами, а й прискореним обсягом їх зростання; б) серед методів дисконтування безумовне лідерство належить факторингу; в) рівень поширення операцій з дисконтування співпадає з рівнем економічної розвиненості країни; г) виникнення та розвиток ринку операцій з дисконтування обумовлені зростаючою потребою підприємств у фінансових ресурсах і для вирішення проблем, які виникають при здійсненні розрахунків на умовах відстрочення платежів; д) посилюється роль банків у наданні послуг з дисконтування. 4. Застосування методів дисконтування у зовнішньоекономічній діяльності підприємств передбачає вирішення таких завдань: удосконалення системи оподаткування факторингових операцій; удосконалення регуляторно-процесуальних чинників примусового стягнення боргів у разі відмови підприємства-боржника від платежу; оптимізація суб’єктного складу учасників факторингових операцій. 5. Методичні рекомендації по здійсненню операцій дисконтування з метою підвищення ефективності використання ресурсів підприємств представляють собою вирішення таких проблем: оцінка відповідності боргових зобов’язань підприємств вимогам дисконтування (обґрунтовано, що оцінка такої відповідності повинна здійснюватися за запропонованим алгоритмом якісних характеристик дебіторської заборгованості); оцінка вартості заборгованості (доведено, що така оцінка повинна здійснюватися на підставі розробленої автором класифікації рівнів фінансового стану підприємства-боржника та оцінки ризику несвоєчасного погашення заборгованості); вибір виду дисконтування та визначення розміру дисконту (рекомендовано здійснювати на основі розробленої автором економіко-математичної моделі чотирьохваріантного розрахунку рівня дисконту). 6. Практика національних і зарубіжних компаній-емітентів акцій виходить з таких тенденцій розвитку міжнародного ринку депозитарних розписок: а) міжнародний ринок депозитарних розписок характеризується значними обсягами з поступовим збільшенням його частки в загальному обсязі міжнародного фондового ринку; б) за останній час виявилися явні галузі-лідери у випуску депозитарних розписок та обсягах їх продажу; в) відзначається більш активне впровадження депозитарних розписок “із спонсором” в порівнянні з випуском депозитарних розписок “без спонсора”; г) співвідношення ринкової ціни на депозитарні розписки на міжнародному фондовому ринку і ціни акцій, на які вони випущені, на національному ринку, постійно збільшується на користь депозитарних розписок; д) відзначається стала тенденція збереження частки нових програм випуску депозитарних розписок; е) ринок послуг по розробці та впровадженню програм випуску депозитарних розписок є монополізованим; є) географічна структура компаній-емітентів депозитарних розписок характеризується приблизно рівним розподілом між країнами, що розвиваються, та розвиненими країнами при поступовому збільшенні частки країн, що розвиваються; ж) міжнародний ринок депозитарних розписок розвивається не тільки за параметрами кількості депозитарних програм та обсягів операції, але і за параметрами числа країн, підприємства-емітенти яких виходять на міжнародний ринок; з) програми країн, що розвиваються, орієнтовані, перш за все, на програми, які дають підприємствам можливість залучати додатковий капітал. 7. Процедура підготовки та впровадження програм депозитарних розписок повинна здійснюватися у послідовності вирішення таких питань: а) визначення перспективної інвестиційної привабливості підприємств і кола потенційних інвесторів; б) визначення можливості виконання підприємством-емітентом акцій вимог до інформаційно-статистичного забезпечення випуску; в) оцінка фінансових та часових витрат, пов’язаних з реалізацією програми; г) визначення заходів з презентації програми і вимог до забезпечення продажу депозитарних розписок. 8. Впровадження товаророзпорядчих цінних паперів, зважаючи на те, що на сьогодні відсутня нормативна база використання такого виду цінних паперів, полягає в розробці відповідного законодавчого акту, який повинен визначати: а) статус та різновиди складських свідоцтв; б) порядок встановлення правовідносин; в) перелік товарів, які не можуть бути об’єктом складського свідоцтва; г) вимоги до товарних складів; д) умови застави складських свідоцтв. При законодавчому забезпеченні вирішення цих питань можливо використання п’яти найбільш ефективних схем впровадження складських свідоцтв з метою прискорення обігу оборотних коштів підприємств: перша – шляхом їх продажу; друга – шляхом залучення підприємством додаткових обігових коштів у формі кредиту під заставу складського свідоцтва; третя – шляхом придбання сировини і матеріалів з відстроченням платежу під заставу складського свідоцтва; четверта – шляхом укладання угоди “репо”; п’ята – шляхом одержання підприємствами у комерційних банків кредитів у формі складських свідоцтв. | 