За результатами дисертаційного дослідження сформульовано теоретичні узагальнення та запропоновано вирішення наукової проблеми – визначення детермінаційної природи протиправної поведінки працівників ОВС України з одночасним створенням теоретичної моделі взаємодії криміногенних чинників, що призводять до вчинення персоналом ОВС злочинів, розробка вдосконалених заходів щодо їх попередження. Найбільш важливі результати дослідження відображено у наступних висновках, що мають наукове та практичне значення: 1. У поліцейських підрозділах різних країн світу констатується широка розповсюдженість таких правопорушень, як корупція, брутальність, свідоме перевищення силових повноважень, тортури та знущання стосовно затриманих осіб, участь у кримінальній діяльності, расизм. Історико-правовий аналіз діяльності правоохоронних органів радянського періоду на території України також свідчить про постійну наявність серед особового складу ОВС широкого спектру таких видів злочинів та правопорушень, як незаконне застосування зброї, побиття громадян, приховування злочинів, фальсифікація, незаконний арешт та затримання, хабарництво, пияцтво тощо. 2. Злочини, які вчиняються працівниками органів внутрішніх справ, мають певні відмінності у кожній країні за своїм складом, рівнем та структурою, проте існування їх як негативного явища у країнах з різними політичними режимами, економічними та соціальними умовами, різним статусом та повноваженнями поліції (міліції) дозволяють розглядати протиправну поведінку правоохоронців як постійне негативне явище соціального порядку, що витікає з недоліків функціонування органів внутрішніх справ як силового інституту та обумовлюється специфікою виконуваних ними задач у суспільстві. 3. Динаміка загального рівня злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ України, в цілому відповідає загальним негативним тенденціям, що існують у діяльності поліцейських підрозділів інших країн, а також відповідає закономірностям, за якими змінюється рівень сучасної злочинності в країні. З урахуванням цього масив злочинів працівників ОВС пропонується розглядати як стохастичну сукупність деліктів, яка характеризується сталістю пропорційних співвідношень між основними їх видами і має ознаки системності. 4. З огляду на реальний масштаб суспільної небезпеки злочинів серед працівників ОВС України вважається за необхідне систематичне вивчення феномена протиправної поведінки персоналу правоохоронних органів як самостійного напрямку кримінологічних досліджень. 5. Органи внутрішніх справ України, хоча і з помітним запізненням, але в цілому повторюють усі етапи трансформації європейських поліцейських структур від закритих організацій тоталітарного ґатунку до відкритих правоохоронних агенцій сервісного типу. Проте, будучи найчисельнішими серед правоохоронних органів, ОВС України мають ряд суттєвих недоліків у сфері правового та соціально-економічного забезпечення, визначення суті та функцій службової діяльності, встановлення оптимальної структури та специфіки управління. Багато в чому вони спричинені невирішеними проблемами, які дісталися у спадщину від радянського періоду щодо суспільного призначення цієї частини правоохоронної структури держави та кола контрольно-примусових функцій, що мають знаходитися під юрисдикцією органів внутрішніх справ. 6. Констатується, що дії працівників ОВС України наразі регулюються нормативною базою, що відрізняється надзвичайною різноманітністю законодавчих, міжвідомчих та відомчих норм з дисбалансом на користь останніх, що призводить до суперечностей між законним і підзаконним рівнями регулювання поведінки конкретного працівника. З огляду на процеси євроінтеграції у дисертації аргументується необхідність приведення відомчо-нормативної бази ОВС України у відповідність до основних міжнародних принципів, що регулюють діяльність правоохоронних органів у демократичному суспільстві. Проведений дисертантом аналіз документів ООН та Європейського Союзу дозволяє дійти висновку, що міжнародні та національні вимоги нормативно-правової бази повинні розглядати персонал ОВС як особливу категорію громадян з обмеженим обсягом прав, до якої суспільство має пред’являти більш суворі вимоги та обмеження, оскільки від професіоналізму дій персоналу органів внутрішніх справ залежить авторитет державної влади та виконання принципу верховенства прав людини. 7. Протиправність дій працівників ОВС має власну специфіку, яка знаходить свій прояв у структурі, динаміці, ситуації та способах вчинення незаконних дій. У дисертації констатується поява нових форм кримінальної активності працівників ОВС України, таких як прикриття нелегальної діяльності, вимагання, участь у контрабанді та незаконному обігу наркотиків, постачання кримінальним колам оперативно-службової інформації, внутрішня корупція. Окрема увага акцентується на фактах катування та жорстокого поводження з громадянами, які здебільшого не відображаються у відомчій статистиці, проте є досить розповсюдженим явищем – 28 % від загальної кількості злочинів (за даними дисертанта). 8. Аналіз основних рис особистості злочинців з числа колишніх працівників органів внутрішніх справ дозволив дисертанту встановити, що найчисленнішою категорією серед них є здебільшого одружені особи молодшого начальницького складу від 26 до 30 років, зі стажем служби в органах 6-10 років, перебуванням на посаді 1-3 роки та чітким домінуванням у мотиваційній сфері корисливих мотивів. 9. Вивчення чинників протиправної поведінки персоналу органів внутрішніх справ дозволяє серед найбільш вагомих детермінант загального порядку виділити конкуренцію між державним та приватним секторами економіки; відсутність сформованої національної ідеології; дисфункцію соціальних інститутів; трансформацію ціннісно-трудових орієнтацій населення; поширення кримінальної субкультури; структурно-функціональну недосконалість правоохоронних органів України; недостатню розвиненість форм громадського контролю; наявність у персоналу ОВС владних та дискреційних повноважень; недоліки правового регулювання правоохоронної діяльності. 10. Як провідні на видовому рівні визначаються такі детермінанти, як нелегальна вторинна зайнятість персоналу ОВС; висока загальна та внутрішня плинність кадрів з вищою освітою; наявність гендерного дисбалансу серед особового складу підрозділів; нерозробленість відомчої та корпоративної етики ОВС; наявність специфічної міліцейської субкультури з елементами консерватизму, соціальної ізоляції, внутрішньої солідарності, підозрілості та агресивності; підвищена стресогенність та наднормативність режиму роботи; неузгодженість положень законодавчих та відомчих нормативних актів, що регулюють діяльність ОВС. Окрема увага звертається на найчисленнішу категорію, яку складають організаційно-управлінські детермінанти: недоліки в підготовці керівних кадрів та в організації роботи з населенням; незабезпеченість на практиці незалежного статусу слідчого апарату; невирішеність питань оптимізації та відкритості статистичних показників ефективності діяльності ОВС; недосконалість відомчої дисциплінарної політики. На рівні індивідуальних криміногенних факторів дисертантом пріоритетне значення віддається стресам, що супроводжують професійну діяльність працівників ОВС, негативним характерологічним особливостям керівників підрозділів та негативним психологічним факторам суб’єктивного порядку. 11. Акцентуючи увагу на пріоритетності превентивних заходів загальносоціального рівня, дисертантом запропоновано наступні зміни у функціонуванні ОВС України як одного з соціальних інститутів суспільства: створення сервісної моделі органів внутрішніх справ, їх поступова децентралізація та реорганізація у поліцію, встановлення системи державного і міжнародного моніторингу за дотриманням законності у сфері правоохоронної діяльності, вдосконалення системи показників ефективності діяльності персоналу ОВС, введення гарантованої виплати компенсацій жертвам протиправних дій персоналу ОВС за рахунок бюджету МВС України. 12. На рівні спеціально-кримінологічних та індивідуальних заходів попередження порушень дисципліни та законності дисертантом обґрунтовується перспективність централізованої вторинної зайнятості персоналу ОВС як ефективного антикорупційного заходу. Одночасно заходами превентивного характеру можуть стати перехід ОВС від реактивного до проактивного способу діяльності; формування дійових етичних принципів; відмова від використання виключно ціннісно-орієнтованого підходу при відборі персоналу; максимальне обмеження дискреційних повноважень працівників; запровадження нової системи призначення працівників на керівні посади. |
